Дарья Громова

«Якби я знав», що вічність не для мене,
Й «Останній раз» я сяду за кермо,
«А пам’ятаєш» як текла по венах,
Моя «Ще одна пісня про любов»?
Як я писав свій «Лист до друга»,
і згадував наш разом «Випускний»,
«Нам казали», що життя – то злітна смуга,
Та все таки «Нас кинули» на ній.
А знаєш ти - всі «Люди - кораблі»,
Ще згадую як це казала «Мама»,
Й коли гортала «Старі фотографії» мої,
Ось тут «Львів», а ось моя сама сама.
Хотів би зараз «Притулитись», ти ж одна,
І просто так сидіти і «Мовчати»,
Я врешті решт скажу - «Спи собі сама»,
Але так не хотілось це казати…
«Давай з тобою» не тримати зла,
«Я сховаю тебе» в моїм серці довічно,
«Пусти мене» туди, що люди називають небеса,
Ти ж знаєш… «Та ніщо не вічне».