МАТИ

В День Матері, в день стоголосий
На землю впали срібні роси.
І промінь золотий Світила
Матуся бережно впустила
До хати, де ще спали діти,
До саду, де дрімали квіти,
До серця, у свої покої,
Де мальви квітнуть і левкої.
Вона впустила запах вітру.
Поклала спогад у макітру.
Натовкла маку, заварила
І Божий день благословила
На спокій, мир, на ласку й милість.
На стіл поклала хліб і щирість.
На лаву - втому в кожній жилці
Й солодкий сонях на тарілці.
Вона світилась зсередини
Зачаттям першої дитини.
Стояла гордо біля дому
І відганяла біль і втому.
І ворогів, і птиць-шулік
Не один день, не один рік.
ВОНА БУЛА! Цього вже стане,
Щоб сонце сходило весняне.
Бо вона МАТИ! Божа Діва.
Не завжди в парі і щаслива.
Не завжди в силі, та стокрила
І її діточки - вітрила.
І її донечки й синочки
Із плоті, з серця, із сорочки.
Із сліз і радості, й тривоги.
Її молитви - монологи.
І це все МАТИ. Скільки в ній
Ночей недоспаних і мрій.
Страждань і сліз в суху подушку
І дітям шепоту на вушко.
Скільки тепла. І де та скриня,
Що це все містить... БЕРЕГИНЯ!
Одна така. Єдина. МАТИ!
І більше нІчого сказати.
✍Г.Потопляк.