ЧИТАЄМЕ ПО РУСИНСЬКЫ !

– 21
========================
Кой чилянник умирать,
та майнапослїдок му удбирать річ – бисїду.
Кой хотять убити народ,
та майперво, и – майпослїдньо ! –
убивавуть му річ – бисїду.
А я хочу вбы мuй русинськый народ
жив и процвітав !
И – у нашuв ороньовuв бисїдї !
Иппен затото туйкы:
ЧИТАЄМЕ ПО РУСИНСЬКЫ !
= = =
СПÜВАНКА ЗА УЛІЦЇ
= = =
Тко вдмыє нас уд сього лепу,
Уд сього гною и гüна,
Кой я из уліцї Мазепы
Трафляву в улицю Махна?!
= = =
Лем фаранный – вже й ни сердитый! –
Страшноє слово в ротї жву,
Кой здохлі вкрайинські бандіты
В краю русинському живуть.
= = =
Тых, тко в гузицю Кыйов лиже,
Уже ни звідаву нияк,
Де Довбуш?! Де Шугай и иже?!
Де суть Духнович и Митрак!?
= = =
Де наша совість?! Де є гордüсть?!
Де наш страшный русинськый ід?!
Тко нашым внукам, дїтьом вповість,
Ош мы – русинськй славный рüд?!
= = =
Ниє – гибы го йзїли гниды…
Ниє – гибы го згрыз росüл…
Крüзь сüль гüрку ми очи видять:
Махно, Бандера. Чорновüл…
= = =
СПÜВАНКА ЗА СЯТІ СЛОВА
= = =
Я ни любив траву косити –
Й росла никошена трава.
Я знав єдно в житю: любити
Мого села сяті слова.
= = =
Трава взимі росла спуд снїгу
На Рüк Новый, на Рождество.
Слова росли з плачу и сміху,
Й тайили в собі Божество.
= = =
В селї старі хыжі вмирали,
А тинитüв губив хресты.
Лише слова прості держали
В житя минавшоє мосты.
= = =
Тко з нас памнятать Няня, Дїда –
Якый быв файный, молодый!
Ни горазды – лем смертні біды
Лишали в памняти слїды.
= = =
И най я знаву, ош вмру дниськы,
Та я ни вмру усьый навік:
Сяті слова – слова русинські
Несуть мüй дух, таять мüй лик!
= = =
СПÜВАНКА ЗА РУСИНСЬКІ СПÜВАНКЫ
= = =
Дны идуть. Рокы минавуть.
Стародавні спüванкы
Серце з пропасти уймавуть
И возносять на вершкы
Гüр, де жура материнська
И лиґінїня вüтця
Мавуть силу верховинську
И нивидко йим кüнця.
= = =
СПÜВАНКА БЕЗ СЛÜВ
= = =
Сонце ся хмарами крыло.
Хмары крываві плыли.
Вшытко сисе уже было.
Лем ни тямлю коли.
= = =
Жоны си просять сїді
Смерти!.. А смирть ни йде…
Вшытко м сисе уже відїв.
Лем ни тямлю, ош де.
= = =
Нüч уд страху всинїла.
Вд голоду динь вжовтїв.
Вшытко йсе чув тїлом.
Туй и типир. Без слüв.
= = =
СПÜВАНКА ЗА НИВДАЛОЄ ЖИТЯ
= = =
Серенчливый им быв на питя –
Лем на пянку менї й велoся.
Й кой ня звідавуть: “Як житя?!” –
Кажу: “Дякуву – ни вдалося!”.
= = =
Здрю в минулоє – што там было:
Лем кімлованя, кров з слызами…
Чорного янґела злоє крыло
Суветов днишньов махнуло над нами.
= = =
Синьов сливянков дымлять погары –
Пю за здоровых, хоть сам им – болящый! –
Гий, кыбы знали вы, цїмборы,
Студїнь и мрак днüв приходящых!..
= = =
Много чого в нас? – Єдны гріхы! –
Денноє світло уд них чорнїє.
Каждый до горя чужого глухый,
Ай и собі ни зарадить – ни вміє.
= = =
Льüд ся розтопить – учинить ся ярь.
Айбо и з ниї ми радости мало:
Кровльов забрызкало вшытку ми тварь,
Як лем ся серце ми розüрвало.
= = =
З бідами днишньыма ни до питя,
Та и на пянку ми вже ни ведеся.
И кой ня звідавуть: “Як житя?! –
Кажу: “Дякуву – ни вдаєся!”
= = =
ПОПОЗИРАЙТЕ,
будьте добрі,
МUЙ САЙТ: petrovtsiy.jimdo.com Рубрика: СТИХЫ
Книга: БИТАНГUСЬКІ СПUВАНКЫ