Думаємо жити ми завжди, Все кудись мчимось, не помічаєм Маминих морщин і сивини. Навіть чже приїхавши додому, По сусідах швидше, по знайомих, Мама залишається сама. Так чомусь складається віками – Відсуваємо на задній план Ту, що дихає, живе лиш нами, Завдаємо їй сердечних ран. Цілий світ наш втілений у мамі, І не вічні наші матері… Лиш одне приводить нас до тями: Стукіт мерзлих грудок по труні. Рветься серце від страшного болю, Але мама вже пішла з життя, У безсиллі проклинаєм долю, Що прийшло запізно каяття, Що даремно так не поспішали Їй віддати ніжність всю до дна, Як багато б мамі им сказали, А її на світі вже нема…
мама я тебя люблю
:про100 анна
Часто ми про маму забуваєм,
Думаємо жити ми завжди,
Все кудись мчимось, не помічаєм
Маминих морщин і сивини.
Навіть чже приїхавши додому,
По сусідах швидше, по знайомих,
Мама залишається сама.
Так чомусь складається віками –
Відсуваємо на задній план
Ту, що дихає, живе лиш нами,
Завдаємо їй сердечних ран.
Цілий світ наш втілений у мамі,
І не вічні наші матері…
Лиш одне приводить нас до тями:
Стукіт мерзлих грудок по труні.
Рветься серце від страшного болю,
Але мама вже пішла з життя,
У безсиллі проклинаєм долю,
Що прийшло запізно каяття,
Що даремно так не поспішали
Їй віддати ніжність всю до дна,
Як багато б мамі им сказали,
А її на світі вже нема…