ЗУСТРІЧ

(диптих)
1
Ти знов прийшла,мені приснилась,
Була мов вишня, ягідка, весна.
Тебе чекав. Вночі з’явилась,
Полями бігла, з місяцем ввійшла.
Все таж червона, гарна квітка,
Ті ж очі милі, бездна, голубі.
Лишень коса, мов з срібла стрічка
Повисла долі й рученьки слабі.
Мабуть тобі не добре жилось -
Терниста стежка, йшла ти наосліп,
Не вів твій ангел, з неї збилась,
Але злетіла, зважилась в політ.
Невже це сон. Короткий... Згинув…
Тебе немає, в мареві пішла,
Хотів спитати… Й враз полинув…
Прокинувсь вранці. Спала вже роса.
2
Не злися друже, що я пішла,
Мабуть тобі вже не потрібна.
Лишень розмови… не та коса ,
Не та статура, ще і бідна.
Хіба ж я винна, що так пішло,
Що доля так розпорядилась.
Мене покинув й не повезло,
Пішла по світу. Заблудилась.
Коли летіла, не встрів вночі,
Все спав, не встав, а я чекала,
Відкрила серце, ось ці ключі,
Дала б тобі, подарувала.
…Ти думав хлопче, що я дурна,
Хотів мене і тут обвести,
Не спав ти – друга обійняла…
Неправду, зраду не замести.
Це все. Прощай. Вже не прилечу,
Не буду снитись, вас тривожить,
Новин ніяких більш не принесу,
Живіть! Нехай вас Бог боронить.
А. Любецький