Дивлюсь на небо і думаю, як було б добре просто обійняти рідних, побути вдома, заснути без вибухів.

Ми воюємо не за паради. Ми воюємо за життя. І коли чую, що в тилу 7–8 червня планують святкування, стає трохи порожньо всередині. Бо здається, що нас часом забувають.
Я не маю нічого проти людей. Але маю за — своїх побратимів. За тишу для тих, хто не дожив. За країну, де пам’ятають, що йде війна.
Прийди 7 червня. Не з гнівом — з серцем. Щоб сказати: ми з вами, хлопці. Ми не забули.

Комментарии

Комментариев нет.