І поля, і луки, і діброви,

Закатали все вони в бетон.
І давно мені уже не сниться,
Той яскравий, кольоровий сон.
Де в окрузі все квітує, колоситься,
Де усі засіяні поля,
Де до неба тягнеться пшениця,
І від яблук прогинається гілля.
Огірочки стеляться рядками,
Квітнуть рясно в полі картоплі...
Що ж ми наробили, люди, з вами?
До чого ми землю довели?
Неживі істоти нас оточують,
Втратили людські ми почуття.
І що було, все ми розкурочили,
І чекаємо на краще майбуття.
Нам ніхто не принесе на блюді,
Нам потрібно все самим робити.
Стрепеніться, я благаю, буде.
І задумайтесь, як далі будуть жити,
Ваші рідні, внуки ваші, діти.