Дві історії.

Маріуполь.
Перша.
Родина друзів рятувала дітей. На авто під кулями виїздили з міста. Позаду них автівку з дітьми розстріляли. Мої друзі врятувалися. Коли у місті майже перестали стріляти, бо "ДНР" вже "принесли мир" родина отримала фото своєї розграбованої квартири.
"Освободители" вкрали кухонний стіл та матраци. Покрали навіть консерви та випили міні-бар. На знак гостинності на стінах "выразили любовь к братскому народу" прокляттями.
Друга.
Подружжя чоловік 65 років та жінка 60 років. Обидва мають складності зі здоров'ям. Намагалися виїхати у сторону Бердянську, щоб потім рушити до рідних на підконтрольні Україні території. На першому ж блокпосту "ДНР" у Маріуполі їх розвернули на Донецьк.
Там - фільтраційний табір. Допит хвилин 40. Роздягли. Шукали нацистські татуювання. Принижували.
З Донецька на підконтрольну Україні територію не випускають. Можна лише за сотні євро (не рублі - борці з "гейропою") через корупційні схеми через кордони інших держав.
Або в Росію. Безкоштовно. Це якшо пощастить та не мобілізують у армію "ДЛНР" чи не депортують у сраку Росії.
Це не історії з інтернету. Це трагедії, які мені розказують люди кожного дня. Люди, яких я знаю особисто.
Але це не все. Більшість з них має родичів в РФ. Родичі їм не вірять. Майже жодному з ким я розмовляла.
Коли я бачу, як радники радників української влади намагаються шось пояснити росіянам через "нормальних ліберальних" росіян, то вважаю що це лише шкодить Україні.
Українці з росіянами мають зв'язки, які не стираються так швидко. Легитимізуючи так званих "нормальних росіян" ви ніби даєте надію, що там є нормальні.
Нема.
З росіянами мають контактувати українські дипломати, бо це їх робота.
Архітектура взаємовідносин українців з росіянами - це паркан вздовж всього кордону. Колючий дріт.
Якщо росіянин ступив на українську землю, то додому він має їхати в гарному чорному пакеті або як обмінний фонд на українських полонених.
Лише так.
Kateryna Roshuk