9 травня виповнюється 88 років від дня народження Юрія Іллєнка - видатного українського кінооператора, режисера, сценариста, художника, представника хвилі "українського поетичного кіно" (1936-2010).
Знаний у світі творець, чиї задуми були втілені неповною мірою й чиї талановиті роботи заборонялися різними владами, кінооператор - "Тіні забутих предків", кінорежисер "Криниця для спраглих”, “Вечір на Івана Купала”, “Білий птах з чорною ознакою”, “Легенда про княгиню Ольгу”, “Лебедине озеро. Зона”, “Молитва за гетьмана Мазепу”, сценарист - "Мріяти і жити", "Лісова пісня" - усього 47 кіносценаріїв. Творчі здобутки митця поставили його до ряду визначних кінематографістів світу. "Знятий камерою Іллєнка фільм "Тіні забутих предків" (реж. С. Параджанов, 1964, премія ФІПРЕССІ за операторську роботу на міжнародному кінофестивалі у Мар-дель-Плата 1965 р. та багато інших фестивальних нагород) належить до безсумнівних шедеврів національного і світового кіномистецтва, він спровокував подальший розвиток міфопоетичного стилю в українській та світовій кінокультурі. Юрій Іллєнко - дивовижно магічна постать, навколо нього ще багато літ буде обертатись наше життя.", - Сергій Тримбач (@Sergiy Trymbach). Юрій Іллєнко дебютував, як оператор у фільмі “Прощавайте, голуби”. Працював на Ялтинській і Київській кіностудії імені О.Довженка. Славу Юрію Іллєнку принесла операторська робота у фільмі Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”. За фільм "Лебедине озеро. Зона" за мотивами оповідань Сергія Параджанова, Юрій Іллєнко отримав нагороду Канського кінофестивалю в номінації "Приз ФІПРЕССІ". А ще Юрій Іллєнко був актором, художником, виставляв свої картини на виставках. Він був однією з найяскравіших особистостей генерації шістдесятників, які становили славу українського кіно. "Чи є щось правдивіше за Правду? Є. Неправда. Бо Неправда пильнує, аби бути переконливою, а Правді байдуже до того, яке вона справляє враження на користувача. Тому Неправда здебільш бездоганна. Правда – брудна, нечесана, немита і в усі часи служила наймичкою у брехні.", - Юрій Іллєнко. Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.
верховина - вербовая дощечка
гуцульські співанки - заспівай, Іванку, як вмієш, а я тобі заспіваю так, що не зрозумієш.
Українська культура в іменах
9 травня виповнюється 88 років від дня народження Юрія Іллєнка - видатного українського кінооператора, режисера, сценариста, художника, представника хвилі "українського поетичного кіно" (1936-2010).
Знаний у світі творець, чиї задуми були втілені неповною мірою й чиї талановиті роботи заборонялися різними владами, кінооператор - "Тіні забутих предків", кінорежисер "Криниця для спраглих”, “Вечір на Івана Купала”, “Білий птах з чорною ознакою”, “Легенда про княгиню Ольгу”, “Лебедине озеро. Зона”, “Молитва за гетьмана Мазепу”, сценарист - "Мріяти і жити", "Лісова пісня" - усього 47 кіносценаріїв.
Творчі здобутки митця поставили його до ряду визначних кінематографістів світу.
"Знятий камерою Іллєнка фільм "Тіні забутих предків" (реж. С. Параджанов, 1964, премія ФІПРЕССІ за операторську роботу на міжнародному кінофестивалі у Мар-дель-Плата 1965 р. та багато інших фестивальних нагород) належить до безсумнівних шедеврів національного і світового кіномистецтва, він спровокував подальший розвиток міфопоетичного стилю в українській та світовій кінокультурі. Юрій Іллєнко - дивовижно магічна постать, навколо нього ще багато літ буде обертатись наше життя.", - Сергій Тримбач (@Sergiy Trymbach).
Юрій Іллєнко дебютував, як оператор у фільмі “Прощавайте, голуби”. Працював на Ялтинській і Київській кіностудії імені О.Довженка. Славу Юрію Іллєнку принесла операторська робота у фільмі Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”.
За фільм "Лебедине озеро. Зона" за мотивами оповідань Сергія Параджанова, Юрій Іллєнко отримав нагороду Канського кінофестивалю в номінації "Приз ФІПРЕССІ".
А ще Юрій Іллєнко був актором, художником, виставляв свої картини на виставках.
Він був однією з найяскравіших особистостей генерації шістдесятників, які становили славу українського кіно.
"Чи є щось правдивіше за Правду? Є. Неправда. Бо Неправда пильнує, аби бути переконливою, а Правді байдуже до того, яке вона справляє враження на користувача. Тому Неправда здебільш бездоганна. Правда – брудна, нечесана, немита і в усі часи служила наймичкою у брехні.", - Юрій Іллєнко.
Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.