ДМИТРО ТЬОМКІН – легенда американської музики з Полтавщини.

Він створив музичний супровід до сотні американських фільмів. Імениті голлівудські режисери один поперед одного запрошували музиканта до співпраці. Його твори звучать і нині. Квентін Тарантіно у своєму скандальному кіні “Безславні виродки” на початкових титрах використав музику цього композитора, яка була написана ще в 1960 році для стрічки “Аламо” Джона Вейна. Чотири “Оскари”, шість “Золотих глобусів”, “Легенда Американської Музики” – це все про нього, про Дмитра Тьомкіна, нашого земляка з Полтавщини.
Дмитро з’явився на світ 10 травня 1894 року. Батько хлопчика був лікарем, мати викладала гру на фортепіано. Саме вона навчила сина основам гри та нотній грамоті. Талановитий і здібний хлопчина вже в тринадцять років вступив до Петербурзької консерваторії, де його наставниками були найкращі педагоги того часу. Проминуло кілька років, і Тьомкін вже самотужки заробляв собі на життя. Спочатку він акомпанував під час виступів Тамарі Красавіній (балерині) та Максу Ліндеру (знаменитий актор французької комедії). Окрім того юнак озвучував грою на роялі німі фільми.
Та невдовзі Санкт-Петрербуг охопила революційна хвиля. Дмитро пережив повалення царату, період Тимчасового уряду й встановлення більшовицького режиму. У 1920-му Тоьмкін взяв участь у масштабному музичному проєкті “Штурм Зимового палацу”. До цього дійства було залучено тисячі виконавців, серед яких тільки музикантів налічували понад пів тисячі. Але Дмитро розумів, що при новій владі в нього не буде можливостей для вільного творчого розвитку. Тому вирішив перебратися до свого батька, який вже давно розлучився з матір’ю музиканта, одружився вдруге й мешкав у Німеччині.
У Берліні Тьомкін займався творчістю, писав різноманітну музику, від легких сучасних мотивів до класики – етюди, вальси, марші. Окрім того, брав уроки у Ферруччо Бузоні (італійський композитор, піаніст, диригент і музичний педагог), виступав із концертами у Берлінській філармонії. Разом із другом-піаністом Міхаєлем Карітоном Дмитро вирушив на гастролі в Париж.
У столиці Франції Тьомкін потоваришував зі співаком Федіром Шаляпіним. Той розповідав музиканту про США, про те, що там можна отримати чималі гонорари за виступи, і що американський слухач ласий до европейської музики. Невдовзі Дмитро отримав від бродвейського театрального магната Моріса Геста запрошення на фортепіанне турне.
У 1925-му Тьомкін разом із Карітоном опинилися у США. Друзі разом акомпанували балетній трупі. Там Дмитро познайомився з танцівницею Альбертіною Раш, стосунки з якою спочатку переросли в роман, а завершилися весіллям пари у 1927 році. Відтоді шляхи з Карітоном розійшлися – Дмитро подався з дружиною в турне з “Американським балетом”. Зовсім скоро він уже музичний директор й аранжувальник трупи. Того ж року музикант дав два великі сольні концерти, де окрім сучасних творів виконував і власні композиції. Альбертіна своєю чергою ставила дорогі музичні постановки, у “Рапсодії в стилі блюз” Тьомкін зіграв головну фортепіанну партію. За рік Дмитро з дружиною відвідали Париж, де українець виступив у Національній опері. А далі знову концертне турне Сполученими Штатами. Але це були останні гастролі, адже крах 1929-го на Волл-стріт зачепив і музикантів.
Та немає злого, щоб на дороге не вийшло. Дмитро Тьомкін отримав запрошення взяти участь у голлівудському кіні. Подружжя перебралося до Каліфорнії і зосередило свою діяльність на музичних звукових фільмах, які тільки-но почали з’являтися.
Взимку 1929-го у Нью-Йорку відбулася прем’єра балетної трупи Альбертіни Раш, музичний супровід до якої писав Тьомкін. Саме дружина розповіла дирекції кіностудії Metro-Goldwyn-Mayer про видатний талант чоловіка. Ті, прослухавши музику Дмитра, доручили йому озвучити два нові номери Раш. Зрештою вже восени того ж року українець підписав контракт на два зі знаменитою студією.
У 1931-му Тьомкін уже співпрацював із компанією Universal для створення “Resurrection” (американська адаптація роману Льва Толстого “Воскресіння”), що стало першою спробою в немузичному кіні. Після Дмитро повернувся у Нью-Йорк, де написав музичний супровід до п’єс, мюзиклів, але вони так і не були поставлені.
Дмитро Тьомкін повернувся у Каліфорнію. Там на нього чекала постановка “Аліса в країні див” від Paramount. Дмитру доручили написати й аранжувати музику та пісні до великої кінострічки. Наступним став фільм “Загублений горизонт”, який приніс славу та визнання українцю. Відтепер його всі знали як майстра створення масштабних симфонічних проєктів. Його музика навіть під час діалогів у фільмах міняла діапазон і якнайкраще підлаштовувалася під тембр актора, усе це створювало неперевершену й невіддільну гармонію тексту та звуку. Цей супровід отримав навіть номінацію на Оскар.
Потім почали один за одним виходити фільми:
“З собою не забереш” (“You Can not Take It with You”);
“Пан Сміт їде до Вашингтона” (“Mr. Smith Goes to Washington”);
“Познайомтеся з Джоном Доу” (“Meet John Doe”);
“Це чудове життя” (“It’s a Wonderful Life”);
“Чому ми воюємо” (“Why We Fight”);
“Темношкірий солдат” (“The Negro Soldier”);
“Битва при Сан-П’єтро” (“The Battle of San Pietro”).
У 1946-му Девід Сельцник (David O. Selznick, син українських емігрантів) ставив картину “Дуель на сонці”. Прискіпливий режисер вже відшив шістьох композиторів, які так і не змогли написати музику до фільму так, як того хотілося Девіду. Цю роботу запропонували Тьомкіну. Складність полягала в тому, що Сельцник вимагав 11 різних мелодій, а також створити мелодію оргазму. Одинадцять мелодій Дмитро створив за кілька тижнів і продюсер їх затвердив. А ось із фінальним завданням не виходило. Девід не вгавав, усе було не так. Майстри запекло сперечалися, на останок один одному викрикнули:
– Та подобається мені все, подобається. Але це не оргазм, ця музика не довбає. Я так не ****, – відповів Сельцник. – Містер Сельцник! Ви **** як вам подобається, я **** як мені подобається, але це просто **** music! – не витримав Тьомкін.
Ошелешений Сельцник вже не мав аргументів до суперечки, тому включив цю композицію у картину.
Пісні, які писав Дмитро для кінокартин, мали шалену популярність і були 22 рази номіновані на найпрестижнішу нагороду в кінематографі США. За чотири композиції українець отримав Оскар:
1953 рік за найкращу музику до фільму “Саме опівдні”;
за найкращу пісню до того ж фільму (пісня “Не залишай мене, мій милий”)
1955 за найкращу музику до фільму “Високий та могутній”;
1959 за найкращу музику до фільму “Старий та море”.
У 1967-му померла дружина Дмитра, і для музиканта світ втратив барви. Після похорону Альбертіни, Тьомкін виставив на продаж будинок і повернувся до Европи. За два роки він спробував себе в ролі продюсера вестерну “Золото Маккени”.
Остання робота Тьомкіна – музика до драми “Чайковський”, головну роль якої виконав Інокентій Смоктуновський. У 1971-му цю картину номінували на Оскар, за найкращу музику та найкращий фільм іноземною мовою.
У 1972-му Дмитро Тьомкін одружився з Олівією Петч. Вона була англійкою, у її маєтку в Лондоні Тьомкін насолоджувався класичною музикою. Просто грав для себе, дружини, друзів.
11 листопада 1979 року Дмитро Тьомкін відійшов у заствіти. Похований у місті Глендейл (Каліфорнія) на кладовищі Forest Lawn Memorial Park.
16 лютого 2016 року один з кременчуцьких провулків (провулок Крупської) було перейменовано на честь Дмитра Тьомкіна.