Всесвітньо відомий український художник, уродженець хутора Семиротівка (тепер – Сумська обл.
) Давид БУРЛЮК. 🎩 Епатажна особистість, один із засновників світового авангарду, новатор і революціонер, Давид Бурлюк (1882 – 1967) жив яскраве життя і створював непересічні роботи. Він був популярним і затребуваним у всьому світі, та ніколи не забував свого українського походження. Його називали американським Ван-Гогом, а він цікавився козацтвом та історією Запоріжжя. Фанатично працьовитий, художник створив тисячі робіт і сьогодні вони зберігаються в колекціях найбільших музеїв світу – МоМА, Уітні, Національному музеї Тіссен-Борнемісса в Мадриді та багатьох інших. На відміну від України, де картин Давида Бурлюка - лиш кілька десятків, та й зібрані вони здебільшого в приватних колекціях.
[1882-1967], художник, футурист, поет. Бурлюк Давид Давидович народився на хуторі Семиротівщині Харківської губернії (нині с. Рябушки Лебединського району Сумської області). Зростав серед українського степу в с. Чорнянка на Херсонщині, де батько, нащадок давнього козацького роду, працював економом. Після закінчення Сумської гімназії навчався у Казанській художній школі, Одеському художньому училищі, у Мюнхені у майстерні Віллі Діца, майстерні Ашбе, а також у Парижі у приватній академії Кормона. Першу виставку творів Давида та його сестри Людмили, студентки Петербурзької академії мистецтв, влаштовано в Херсоні у 1904 році. Тоді й познайомився Д. Бурлюк з одним із лідерів новітнього театрального руху В. Е. Мейєрхольдом, котрий очолював у Херсоні трупу «Товариство нової драми». У грудні 1911 року разом з братом Володимиром Давид брав участь у першій виставці групи «Синій вершник», став одним з організаторів груп художників «Ланка» 1908 р. в Києві, «Бубновий валет» 1910 р. у Москві. З 1910 р. у с. Чорнянка діяла футуристична група «Гілея» (Д. і М. Бурлюки, В. Каменський, О. Кручоних, Б. Лівшиць, В. Маяковський, В. Хлєбніков). Перші футуристичні видання гілейців «Затичка», «Молоко кобилиць», «Творіння Велимира Хлєбнікова», «Вовче сонце» з’явилися друком стараннями Д. Бурлюка в Херсоні та Каховці. У 1912 році Д. Бурлюк разом із О. Кручоних, В. Маяковським, В. Хлєбніковим підписав знаменитий маніфест футуристів «Ляпас суспільному смаку». Д. Бурлюк ілюстрував футуристичні видання «Ревучий Парнас» (1913), «Збірник одиноких футуристів на світі» (1914), «Лисіючий хвіст» (1919); видавав разом з В.Каменським і В. Маяковським «Газету футуристів» (1918); створив футуристичні декорації в київському театрі «Шато де Флер» (1919, разом з І. Рабиновичем і Н. Шифріним); знявся у фільмі «Той, що народився не для грошей» за романом Д. Лондона «Мартін Іден» (сценарій В. Маяковського). Бурлюк брав активну участь у виступах футуристів, будучи їх теоретиком, поетом, художником і критиком. Його перу належать твори «Галдящие бенуа и новое русское национальное искусство» (1913), повість «Філонов» (1921); «Реріх» (1930). В 1920 р. Д. Бурлюк емігрував в Японію. Ним написано близько 300 картин на японські мотиви. Протягом 1920-1921 років відбулась низка виставок у Токіо, Осаці, Кіото, Йокогамі та в інших містах Японії, що принесли заслужену славу українському майстрові. З 1922 року сім’я Бурлюків мешкала у Нью-Йорку (США). У 30-40-і роки митець працював у галузі малярства та поезії, видав поетичні та прозові твори. Щорічно брав участь у виставках, займався фотомистецтвом. У 1950-х роках у Хемптон-Бейс (Лонг-Айленд) художник відкрив приватну мистецьку галерею та заснував журнал «Колір і рима». Перебуваючи в еміграції, Д. Д. Бурлюк не раз підкреслював своє українське походження: «Україна була і залишається моєю Батьківщиною. Там лежать кістки моїх пращурів, вільних козаків, які змагалися в ім’я слави, сили і волі... Україна у моїй особі має свого найвірнішого сина...». Американський мистецтвознавець Крисчен Бринтон писав про митця: «... Давид Давидович жив як гоголівський Тарас Бульба. У жилах Бурлюкових – кров непосидючих запорожців. Відтак зрозуміло, що й у мистецтві він справжній син тих степів, де став радикалом та бунтівником...». Отже, Д. Бурлюка (як і групу «Гілея») можна сміливо вважати представником українського футуризму. Помер Д. Д. Бурлюк 10 лютого 1967 року у Нью-Йорку. Посмертно митця обрано членом Американської Академії мистецтв. Картини та малюнки Д. Д. Бурлюка знаходяться в музеях і приватних колекціях всього світу. Багато з них репродуковані в його книгах або книгах про нього. У Нью-Йорку діє меморіальний музей Д. Д. Бурлюка.
Українська культура в іменах
Всесвітньо відомий український художник, уродженець хутора Семиротівка (тепер – Сумська обл.
) Давид БУРЛЮК.
🎩 Епатажна особистість, один із засновників світового авангарду, новатор і революціонер, Давид Бурлюк (1882 – 1967) жив яскраве життя і створював непересічні роботи. Він був популярним і затребуваним у всьому світі, та ніколи не забував свого українського походження. Його називали американським Ван-Гогом, а він цікавився козацтвом та історією Запоріжжя.
Фанатично працьовитий, художник створив тисячі робіт і сьогодні вони зберігаються в колекціях найбільших музеїв світу – МоМА, Уітні, Національному музеї Тіссен-Борнемісса в Мадриді та багатьох інших. На відміну від України, де картин Давида Бурлюка - лиш кілька десятків, та й зібрані вони здебільшого в приватних колекціях.
БУРЛЮК ДАВИД.
[1882-1967], художник, футурист, поет.
Бурлюк Давид Давидович народився на хуторі Семиротівщині Харківської губернії (нині с. Рябушки Лебединського району Сумської області). Зростав серед українського степу в с. Чорнянка на Херсонщині, де батько, нащадок давнього козацького роду, працював економом. Після закінчення Сумської гімназії навчався у Казанській художній школі, Одеському художньому училищі, у Мюнхені у майстерні Віллі Діца, майстерні Ашбе, а також у Парижі у приватній академії Кормона.
Першу виставку творів Давида та його сестри Людмили, студентки Петербурзької академії мистецтв, влаштовано в Херсоні у 1904 році. Тоді й познайомився Д. Бурлюк з одним із лідерів новітнього театрального руху В. Е. Мейєрхольдом, котрий очолював у Херсоні трупу «Товариство нової драми». У грудні 1911 року разом з братом Володимиром Давид брав участь у першій виставці групи «Синій вершник», став одним з організаторів груп художників «Ланка» 1908 р. в Києві, «Бубновий валет» 1910 р. у Москві.
З 1910 р. у с. Чорнянка діяла футуристична група «Гілея» (Д. і М. Бурлюки, В. Каменський, О. Кручоних, Б. Лівшиць, В. Маяковський, В. Хлєбніков). Перші футуристичні видання гілейців «Затичка», «Молоко кобилиць», «Творіння Велимира Хлєбнікова», «Вовче сонце» з’явилися друком стараннями Д. Бурлюка в Херсоні та Каховці. У 1912 році Д. Бурлюк разом із О. Кручоних, В. Маяковським, В. Хлєбніковим підписав знаменитий маніфест футуристів «Ляпас суспільному смаку».
Д. Бурлюк ілюстрував футуристичні видання «Ревучий Парнас» (1913), «Збірник одиноких футуристів на світі» (1914), «Лисіючий хвіст» (1919); видавав разом з В.Каменським і В. Маяковським «Газету футуристів» (1918); створив футуристичні декорації в київському театрі «Шато де Флер» (1919, разом з І. Рабиновичем і Н. Шифріним); знявся у фільмі «Той, що народився не для грошей» за романом Д. Лондона «Мартін Іден» (сценарій В. Маяковського). Бурлюк брав активну участь у виступах футуристів, будучи їх теоретиком, поетом, художником і критиком. Його перу належать твори «Галдящие бенуа и новое русское национальное искусство» (1913), повість «Філонов» (1921); «Реріх» (1930).
В 1920 р. Д. Бурлюк емігрував в Японію. Ним написано близько 300 картин на японські мотиви. Протягом 1920-1921 років відбулась низка виставок у Токіо, Осаці, Кіото, Йокогамі та в інших містах Японії, що принесли заслужену славу українському майстрові.
З 1922 року сім’я Бурлюків мешкала у Нью-Йорку (США). У 30-40-і роки митець працював у галузі малярства та поезії, видав поетичні та прозові твори. Щорічно брав участь у виставках, займався фотомистецтвом. У 1950-х роках у Хемптон-Бейс (Лонг-Айленд) художник відкрив приватну мистецьку галерею та заснував журнал «Колір і рима».
Перебуваючи в еміграції, Д. Д. Бурлюк не раз підкреслював своє українське походження: «Україна була і залишається моєю Батьківщиною. Там лежать кістки моїх пращурів, вільних козаків, які змагалися в ім’я слави, сили і волі... Україна у моїй особі має свого найвірнішого сина...». Американський мистецтвознавець Крисчен Бринтон писав про митця: «... Давид Давидович жив як гоголівський Тарас Бульба. У жилах Бурлюкових – кров непосидючих запорожців. Відтак зрозуміло, що й у мистецтві він справжній син тих степів, де став радикалом та бунтівником...». Отже, Д. Бурлюка (як і групу «Гілея») можна сміливо вважати представником українського футуризму.
Помер Д. Д. Бурлюк 10 лютого 1967 року у Нью-Йорку. Посмертно митця обрано членом Американської Академії мистецтв.
Картини та малюнки Д. Д. Бурлюка знаходяться в музеях і приватних колекціях всього світу. Багато з них репродуковані в його книгах або книгах про нього. У Нью-Йорку діє меморіальний музей Д. Д. Бурлюка.