ПЕРЕДБАЧЕННЯ ІСУСА ХРИСТА

Ісус Христос як Син Божий знав і знає все, що було, що є і що буде з нашою планетою, з цілими народами та з кожним з нас. І це підтверджується багатьма пророцтвами Ісуса Христа, Його передбаченнями передусім стосовно Себе.
Так, Ісус Христос не раз повторював Своїм учням про свої страждання, смерть і воскресіння, про кінець світу і Своє друге пришестя.
Про Свої муки, смерть та воскресіння
Перше передбачення Ісуса Христа. Шлях Ісуса Христа в Єрусалим, як відомо, відбувався з півночі на південь, себто з Кесарії Пилипової, де учні вже називали Його Месією, в Єрусалим. У Єрусалимі Ісус Христос повинен був завершити Своє месіанське служіння народові.
Під час цієї подорожі Ісус говорив учням про природу й суть Свого визнання, про важливе значення Його вчення для тих, хто стане Його послідовником.
Святий євангеліст Марк (Мр. 8. 31 – 33) дає перший опис оповіді Ісуса Христа про те, що Йому треба багато страждати. Євангеліст описує це так: «І Ісус почав навчати, що Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються старші, і первосвященики, і книжники, і Він буде вбитий, – але третього дня Він воскресне.
І ці слова Ісус Христос сказав відкрито. А апостол Петро покликав Ісуса в сторону й почав Йому перечити, щоб Він не допустив Своєї смерті, себто Петро не погоджувався з Вчителем.
Тоді Ісус повернувся, глянув на Своїх учнів, й, дорікаючи Петру, сказав: «Відступись, сатана, від Мене, бо думаєш ти не про Боже, а про людське» (Мр. 8. 31 – 33).
Ці слова Ісуса Христа не справили належного враження на Ізраїльтян, які очікували від Месії царства для Ізраїлю й поліпшення їхнього життя. Ісус же сказав, що Йому належить страждати і бути відкинутим старійшинами, первосвящениками і книжниками, а також бути вбитим, а в третій день воскреснути. Треба сказати, що такі верстви населення як впливові й владні старійшини, первосвященики, в тому числі саддукеї, колишні й тодішні первосвященики, а також книжники (законовчителі у переважній більшості з партії фарисеїв), входили до складу синедріону – Верховного суду Ізраїлю, – що засідав у Єрусалимі. Й Ісус Христос сказав, що цей клан відкине Його. Це стало новим для юдейського народу, для учнів Ісусових і цього вони не очікували, тому й не дивна така реакція Петра.
Й ще один нюанс. Ісус Христос назвав Себе Сином Людським. Ця назва не раз зустрічається у євангелістів. Вона підкреслює важливість земної місії Ісуса Христа, як Сина Людського. Це свідчить про те, що Син Людський прийшов на землю задля народу. Назвавши Себе Сином Людським, Ісус Христос цим заявив, що Він не встряватиме у жодні політичні ігри. Титул Сина Людського пояснює унікальну земну роль Ісуса Христа як Месії.
Коли Ісус Христос розповів про Свої майбутні страждання, у голові Петра це, мабуть, асоціювалося з тим, що Ісус «терпить поразку від сатани». Ось чому Петро так збентежився, і ось чому Ісус застосував ці слова «Відступись, сатана, від Мене, бо думаєш ти не про Боже, а про людське». Це не означає, що Ісус обізвав Петра сатаною, чи відкинув Петра як учня Свого. Швидше всього, це вказує на джерело думок у голові Петра, які стали відомі Ісусові. Й тут ще раз підкреслюється, що людське і Боже, на жаль, часто не співпадає. А також вказує на те, що шлях Христа, який Він провістив є волею Отця й Ісус, виконуючи волю Отця Небесного, не має наміру зійти з цього шляху.
Друге передбачення Ісуса Христа. Коли Ісус Христос з учнями перебували у Галілеї, то Ісус сказав: «Вкладіть до вух своїх ось ці слова: «Людський Син буде виданий людям до рук, і вони Його вб’ють, але третього дня Він воскресне» (Мт. 17. 22 – 23; Лк. 9. 43 – 45).
Й у цьому провіщенні все ясно і зрозуміло сказано. Проте учні Ісусові й цих слів не зрозуміли, а запитати Ісуса Христа, щоб Він роз’яснив їм, чомусь побоялися.
Чому побоялися?
Невідомо. Можливо, тому що першого разу Ісус викрив думки Петра, а, можливо, вони вже бачили і знали, що Ісус – Месія, але Він й наміру не має обійняти земний царський престол.
Третє передбачення Ісуса Христа. Ісус Христос з учнями йшли з долини Йордану в Єрусалим, себто це був період кінцевої подорожі Господа. За звичаєм рабинів Ісус Христос йшов попереду учнів, а потім сказав до них: «Оце в Єрусалим ми йдемо, і все здійсниться, що писали пророки про Людського Сина. Бо Він виданий буде первосвященикам і книжникам, і буде осміяний, і покривджений, і опльований, і, бичуватимуть Його, і Його поганам видадуть, і на смерть Його засудять і катуватимуть Його, і уб’ють Його через розп’яття, – але третього дня Він воскресне!» (Лк. 18. 31 – 34; Мр. 10. 32 – 34; Мт. 20. 17 – 19).
У цьому, третьому, провіщенні Ісус Христос, як бачимо, оповів всі подробиці про те, що з Ним станеться. Це завбачення не тільки відповідає тому, про що писали старозавітні пророки, а й цілковито відповідає релігійно-політичній обстановці в Палестині.
Однак, обіцянка воскресіння повинна була б вселити надію на майбутнє в серця учнів Його. Але, на жаль, учні й цього разу не зрозуміли Ісуса, бо розум їх не погоджувався з подібними думками, відмежовувався від таких думок, тому й не зрозуміли учні Ісуса.
Про майбутнє учеництва
Ісус Христос, як Месія, що страждатиме, завбачив також й майбутнє Своїх учнів, послідовників. Він закликав до особистої вірності Ісусові Христові.
Ісус покликав народ зі Своїми учнями та й промовив до них: «Коли хто хоче йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!» (Мр. 8. 34).
Тут Ісус мав на увазі не тільки Своїх учнів, а будь-кого, хто слідуватиме за Ним. Зразу ж бачимо, що слід зректися своїх егоїстичних інтересів, земних уявлень про гаразди («хай зречеться самого себе»), себто треба зректися всього земного, й передусім свого егоцентризму і користолюбних інтересів.
Однак таке зречення – це ще не все, а «візьми свого хреста». Це означає, що цілковито підкорися Божій волі та йди шляхом, який вказує Господь. Цю фразу «візьми хреста свого» можна ще й уподібнити й з тими традиціями, що були в окупованій римлянами Палестині в ті часи, а саме таке.
Засудженого вели міськими вулицями й він ніс до місця своєї страти хрест, й таким чином засуджений, як би публічно заявляв свою покору над владою, проти якої він бунтував. Й безперечно, на ці муки повинні були бути готові учні та послідовники Ісуса Христа. І це передбачав Ісус Христос.
Отже, ті, хто слідуватиме Ісусові, повинні бути готові й на хресні муки. Словом, Ісус не оптимізував майбутнє Свого учеництва, а передбачив всі Його наслідки (фізичні страждання, покірне прийняття смерті) і оповів людям та учням про це.
Далі Ісус відкриває народові таку істину. «Хто хоче душу свою зберегти, той погубить її», себто не отримає життя вічного.
«А хто загубить душу свою ради Мене та Євангелії, – каже Ісус Христос, – той збереже її» (Мр. 8. 35), себто спасе душу для вічного життя.
«Яка ж користь людині, що здобуде весь світ, але душу свою занапастить? Або що взамін дасть людина за душу свою. Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, – продовжував Ісус, – того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Ангелами святими» (Мр. 8. 36 – 38).
Ці слова треба розуміти так. Хто вважає, що зберігає свою душу, себто намагається спотворювати своє життя, грішити, не підкорятися вимогам Ісуса, той в кінці кінців губить своє життя, йде на вічну загибель. А хто, здавалось би губить свою душу, бо відмовляється від егоїзму, користолюбства, гріховності ради Ісуса Христа та Його Вчення, той насправді збереже свою душу, бо отримає життя вічне.
Й під кінець цитованих слів Ісус обіцяє, що ще прийде на землю оцю в Славі Отця Свого і з Святими Ангелами. Це одкровення вельми великої ваги і надзвичайного значення. Й особливо повинні радіти цьому учні та послідовники Ісуса Христа, які мають шанс увійти в Царство Боже, хоч не для всіх приготовано Царство Боже. Це підтверджується словами: «…деякі з наявних тут не скуштують смерті, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі»(Мр. 9. 1).
Деякі вважають, що тут «Царство Боже, що прийшло воно в силі» може бути:
1) Преображення Ісуса Христа, що відбудеться через 6 днів після того, як сказані ці слова;
2) Воскресіння і Вознесіння Ісуса Христа;
3) Сходження Святого Духа в день П’ятидесятниці та розповсюдження християнства після виникнення Христової Церкви;
4) зруйнування Єрусалиму в 70 році після Різдва Христового;
5) другий прихід Ісуса Христа на землю.
Пророча бесіда Ісуса Христа на Оливній горі
Найбільший розділ пророчих бесід на Оливній горі написав євангеліст Марк. Тут Ісус Христос пророкував багато передбачень від найближчого періоду (зруйнування Єрусалиму в 70 році після Різдва Христового) до найвіддаленішого періоду – другий прихід Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа на землю з великою силою і славою.
Якщо зіставити ці два передбачення, з яких перше (зруйнування Єрусалиму) вже відбулося, а друге (повторний прихід Ісуса Христа на землю) – ще наступить, то можна охарактеризувати їх так.
Перше пророцтво – зруйнування Єрусалиму – це подія місцевого значення. І ця подія була як би предтечею другої події, що відбудеться у масштабах всієї нашої Землі, себто події планетарного значення.
Ісус Христос передбачив і говорив, що між Його Воскресінням і другим пришестям буде якийсь історичний відрізок часу. І на цей період Господь дав людям низку застережень і закликів до пильності та послуху впродовж всього цього історичного періоду.
Головним для всіх людей у цей період має бути міцна віра і незмінна покора Богові впродовж всього цього періоду, скільки б він не тривав.
Доля Єрусалимського храму
Ісус Христос з учнями, ймовірно, в середу ввечері на страсному тижні був у Єрусалимському храмі. Цей храм, справді, вважався одним з чудес древнього світу, хоча Єрусалимський храм і тоді продовжував ще добудовуватися. Будівництво провадила династія Іродів, яка, безперечно, мріяла залишити храм як пам’ятник собі. Будівля його, як відомо, була завершена у 64 році після Різдва Христового. Цей храм був побудований із великих білих каменів. Вони були ретельно обтесані й відшліфовані, а також покриті тонкими золотими прикрасами. Будівлі цього храму займали майже 1/6 частину всієї території давнього Єрусалиму.
У храмову споруду входили як саме святилище, так й численні його подвір’я, галереї, колонади. Для юдеїв не було нічого ціннішого і прекраснішого, аніж їх храм. На подвір’ях і галереях цього храму проголошував Свої проповіді Ісус Христос.
Коли Ісус Христос виходив із цього Єрусалимського храму, то один Його учень з почуттям благоговіння і захоплення, бажаючи привернути увагу Ісуса на цю безмежно і неперевершено красиву споруду, сказав Йому: «Подивися, Учителю, яке-то прикрашене каміння і яка-то красива храмова будівля» (Мр. 13. 1).
На слова учня Ісус Христос відповів: «Чи ти бачиш великі будинки оці? – Не залишиться тут навіть каменя на камені, все буде зруйновано!» (Мр. 13. 2).
Тут йдеться не тільки про Єрусалимський храм, а й про весь Єрусалим.
Це лякливе провіщення Ісуса Христа можна було сприйняти як наслідок засудження Ним юдеїв за те, що вони неналежно відносилися до храму.
Передбачення Ісуса звершилося ще при житті цього ж покоління. В 70 році після Різдва Христового при взятті Єрусалиму імператором Титом Флавієм Єрусалимський храм спалили до тла. Тоді Тит Флавій наказав своїм солдатам зрівняти з землею весь Єрусалим.
Тит Флавій – це син римського імператора Веспасіана. Після зруйнування Єрусалиму розпочалося велике розсіювання євреїв по всьому світу і повна втрата ними своєї держави аж до 1948 року.
Продовження бесіди на Оливній горі
Після пророчого завбачення зруйнування Єрусалимського храму Ісус Христос з учнями перейшов річку Кедрон і вони сіли на Оливній горі проти храму. Оливна гора десь на один кілометр підіймається над рівнем моря й близько 30 метрів підвищується над Єрусалимом. Місто та його Єрусалимський храм виднілися на захід від Оливної гори.
Коли ж Ісус сидів на Оливній горі проти храму чотирма Його учнями – Петром, Яковом, Іваном та Андрієм, – один із них, ймовірно Петро, запитав Господа Ісуса:
– Господи, скажи нам, коли станеться це? І яка буде ознака, коли все це повинно трапитися?
Запитуючи це, учні поставили Ісусові два запитання:
1) коли це станеться?
2) яка ознака буде передувати цій події?
Під зруйнуванням Єрусалимського храму і у слова «коли все це повинно трапитися?» вкладали дещо інший зміст, а саме – коли завершиться до кінця вік цей, які ж ознаки наближення кінця віку?
Й це само собою розуміється, бо учні гадали, що з зруйнуванням храму, почнеться новий вік, почнеться нове життя – життя праведне. Вони так думали тому, що знання їх базувалися лише на Старозавітних пророцтвах, згідно яких, на думку юдеїв, руйнування Єрусалиму та його храму – це вже близький крок до кінця віку, тобто кінця світу.
Ознаки наближення кінця світу
Продовжуючи бесіду з учнями на Оливній горі, Ісус Христос почав з відповіді на друге запитання стосовно ознак кінця світу (Мт. 24. 3 – 14; Мр. 13. 3 – 13; Лк. 21. 7 – 19).
1. Ісус Христос застеріг учнів і всіх нас щодо «лжеознак», або несправжніх ознак кінця світу: «Стережіться, щоб вас хто не звів. Бо багато-хто прийдуть в Ім’я Моє і неправду скажуть: «Це Я». І зведуть багатьох цією неправдою» (Мр. 13. 5 – 6).
Отже, Ісус закликав нас до застороги й сказав, що з’явиться багато «лжемесій», себто тих, хто прикриватиметься лише титулом Ісуса, хто претендуватиме на Його владу. Вони стверджуватимуть, що діють тут поміж нас Іменем Господнім, що вони буцімто посланці Божі, але це не так. Вони будуть видавати якісь пророцтва, зцілятимуть людей і цим багатьох людей зведуть зі шляху істинного на шлях сатанинський, якому вони служать.
Треба сказати, що наводнення поміж людей «лжепророків», «лжевчителів», посланників сатани, яких ми повинні розпізнати, – це і є однією з перших ознак кінця світу.
2. Коли будуть розпалюватися війни, ворожнечі, розповсюджуватимуться воєнні чутки, то не лякайтеся, бо це повинно статися, але це ще не кінець віку цього. Цю думку Ісус висловив у таких словах: «І як про війни почуєте ви, і про воєнні чутки, – не лякайтесь, бо належить цьому бути. Та це ще не кінець» (Мр. 13. 7). Хоч це ще не кінець світу, але це ознака наближення кінця світу.
3. Розвиваючи другу думку, Ісус уточняє: «Бо повстане народ на народ, царство на царство, місцями будуть землетруси, буде голод і нещастя. Це початок терпінь породільних» (Мр. 13. 8). Все це є Божим судом, це початок хвороб і мук людських. Ці події в земному суспільстві – це є третя ознака. Тут слово «царство», сказане стосовно Христових часів, сьогодні означає «держава, країна, імперія».
Словом, ця ознака описує всілякі страждання людські, але це ще не кінець, а лише наближення кінця світу.
4. «Пильнуйте ж себе, бо вас на суди видаватимуть, і будуть бити вас у синагогах, і поведуть до правителів та до царів ради Мене, на свідчення їм» (Мр. 13. 9).
Ісус Христос закликає Своїх учнів та послідовників, щоб були пильні, берегли себе, слідкували за собою, бо їх зраджуватимуть і видаватимуть владним структурам, у судища, доноситимуть на них за віру Христову. «Будуть бити вас у синагогах» означає, що над ними знущатимуться як з єретиками. У ті часи за єресь присуджували по 39 ударів палицями.
За вашу вірність Спасителю і Господу Богові нашому Ісусові Христові вас будуть виловлювати і приводити до цивільних властей, щоб вибивати у вас свідчення, вас несправедливо звинувачуватимуть, щоб засудити, над вами знущатимуться.
Але ви повинні захищати себе перед язичницькими та атеїстичною владами, не боятися страждань, вірити у Євангеліє: й це на останньому Божому суді буде свідченням проти тих, хто вас переслідував.
Такі випадки почастішають й це є четвертою ознакою наближення кінця світу.
5. «Але перше Євангеліє повинно бути усім народам проповідуване» (Мр. 13. 10).
Ця ознака наближення кінця світу означає, що серед всіх народів світу повинно бути проповідуване Євангеліє – Блага вістка, Божа новина Христова. Це є воля Божа, що Євангеліє Христове повинно бути проповідуване у всьому світі. Кожна земна людина повинна чути Благу звістку, знати, що є Вчення Християнське, та чого воно навчає. Це не означає і не гарантує, що всі люди нашої землі стануть християнами і приймуть Христове Вчення своїм серцем, аж тоді наступить кінець світу.
На мій погляд, ця ознака вже здійснилася. Адже сьогодні у світі немає такої країни, де люди не знали б про Христове Вчення, де не було б Ісусових послідовників.
6. Правда, ще недавно у колишньому СРСР віру християнську переслідували, Ісусових послідовників, пастирів, священиків видавали владі, відправляли в тюрми, засилали у Сибір, де вони гинули мученицькою смертю. Церкви закривали, у них робили склади, звеселювальні заклади. Людям заборонялося святкувати християнські свята, особливо переслідували молодь – школярів, учнів та студентів.
Я пригадую, як прекрасна і високо освічена студентка провчилася на відмінно у інституті, але не здала державного іспиту з марксистсько-ленінської філософії не через те, що не знала цього предмету, бо знала його на відмінно, а через те, що викладачі вузу дізналися, що ця студентка глибоко віруюча. Так й не довелося круглій відмінниці закінчити вуз, хоча, приховуючи свою віру, вона довчилася до останнього курсу інституту, а на державному іспиті їй незаслужено, навмисно, продумано, несправедливо із сатанинсько-атеїстичним наміром поставили незадовільну оцінку з утопічного, надуманого, примарного предмету, який не віддзеркалює людської істини і не сприяє духовному росту людини, бо пригнічує її волю, затискає її в рамки, нав’язуючи анормальну філософську доктрину.
Ісус Христос казав учнів Своїм: «Коли ж видадуть вас і поведуть – не турбуйтеся заздалегідь, що вам говорити, а що дане вам буде тієї години, то те говоріть: бо не ви промовлятимете, але Дух Святий» (Мр. 13. 11). Хоч це побажання стосується насамперед учнів Ісусових для тих часів, воно актуальне у всі віки.
6. «І видасть на смерть брат брата, а батько – дитину. І «діти повстануть проти батьків – і їм смерть заподіють» (Мр. 13. 12). Тут вказується, що спротив та протидію християнам будуть чинити не тільки офіційні владні структури, але й їх близькі та родичі. Навіть найближчі люди – брат, батько, мати, син, дочка – в одній сім’ї можуть сповідувати різні релігійні течії, можуть вороже ставитись один до одного, можуть видавати на смерть християн.
Згадаймо, Варфоломіївську ніч у Парижі. 24 серпня 1572 року в ніч на свято Святого Варфоломія відбулися масові вбивства у сутичці між католиками та протестантами (гугенотами). Звідси ці жахливі події перемістилися в Ліон, Орлеан, Руан, Труа та інші. За кілька днів було вбито близько 30 тисяч чоловік, в тому числі вождь протестантської партії – адмірал Г. де Колиньї. Ця ніч була організована королевою матір’ю Катериною Медичі й прибічниками її двору – провідниками «католицької партії» Гізами. Хіба в цій кривавій бійні не вбивав брат брата, батько сина і навпаки.
Згадаймо, події початку 90-х років ХХ століття, що відбувалися в Україні. Хіба не було тут Богові не угодних сутичок між православними християнами та греко-католиками, між православними християнами різних патріархатів (Київського, Московського, автокефальної церкви)? Хіба немає внутрішньосімейних непорозумінь щодо різних течій християнства в Україні? Хіба Бог бажає цього розколу?
– Ні! Де ж наші розум, віра і правда, щоб подолати цей нікому не потрібний розкол в Україні! Чому ми не йдемо на поступки, так як цього навчає Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос.
Адже якщо ситуація, що складається зараз в Україні, не буде подолана, і якщо всі християни від Луганщини й до Закарпаття, від Чернігівщини й до Криму не об’єднаються в одну Українську християнську помісну церкву, то це є провісником, не доведи Господи, Варфоломіївської ночі у якісь часи.
7. «І за Ім’я Моє, – сказав Ісус Христос, – будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасенний!» (Мр. 13. 13). Це означає, що хто не зрадить Христу до кінця свого життя, той спасеться і буде прославлений. Отже, Ісус закликає нас до стійкості, до істинної духовності.
Ось такі сім ознак наближення кінця людського віку, кінця світу.
Спустошливі кризові явища, що наступають
Описавши ознаки наближення кінця світу, Ісус Христос відповів на друге запитання: коли це станеться?
Відповідаючи на це запитання Ісус Христос описує не тільки події, що передуватимуть падінню Єрусалиму у 66–70 роках, а й ті події, що будуть притаманні й наближенню кінця світу. Це зумовлено тим, що, як зазначалося, найближчі, місцеві передбачення щодо Єрусалиму, ніби повторюватимуться на планетарному масштабі.
Описуючи кризові явища і хаос перед падінням Єрусалиму, Ісус Христос водночас говорить й про події смутку та туги людства перед кінцем світу.
«Коли ж ви побачите ту «гидоту спустошення» – що про неї звіщав пророк Даниїл, – що вона залягла, де не слід, – хто читає, нехай розуміє, – тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають. І хто на покрівлі, нехай не сходять і не входять, щоб взяти щось із дому свого. І хто на полі, – хай назад не повертається, щоб взяти одежу свою. Горе ж вагітним і тим, хто годує грудьми, у ті дні! Моліться, щоб не трапилося це зимою!» (Мр. 13. 14 – 18).
І так у цих словах описані найближчі події спустошення Єрусалиму, які повторяться у віддалені терміни, коли наступить кінець світу.
Ви побачите мерзоту духовного запустіння людства, розшматування та інакше тлумачення Вчення Ісуса Христа. В храмах знаходитимуться недостойні люди, маловіри, від чого храм, по суті, запустіє. Храми будуть ганьбитися, осквернятися, як це сповіщав пророк Даниїл, коли 167 року до Різдва Христового сирійський цар Антиох Єпіфан в храмі Господньому приніс свиню в жертву грецькому богу Зевсу, або як це буде 70 року після Різдва Христового варварське спустошення храму.
Такі спустошення будуть і в майбутні часи і ми є свідками варварського спустошення храмів, церков, костьолів, молитовних будинків Радянською владою. Антихрист, котрий все це робив, оскверняв храми, паплюжив віруючих, чинив геноцид, оголосить себе богом, як це зробили Ленін, Сталін, Гітлер.
Але прийде час і храми будуть відновлені. В них відновляться Богослужіння. І ми є свідками того в Україні після набуття нею незалежності.
Із приходом антихриста почнуться великі події великого гніву й скорботи. Ті, хто не поклоняться антихристу, зазнають жорстокої гонитви. Вони вимушені будуть втікати хто-куди, ховатися («ті…, нехай в гори втікають»). Багато людей це переживуть, але багато з них будуть замучені. Ісус Христос виражає своє співчуття вагітним жінкам й породіллям, яким прийдеться дуже важко. Через те треба молитися, щоб не сталося це взимку, як наприклад, землетрус у Нагірному Карабаху, чи повінь на Закарпатті.
Ісус Христос, як бачимо, дивився далеко вперед, описуючи ці події. Це не означає, що те, що вже минулося (світова війна, Чорнобильська катастрофа, червоний терор антихриста тощо), більше не повториться. Все може повторитися, причому кожного разу зі своїми особливостями.
Тріумфальне повернення Сина Людського
Після скорботи цієї, як зруйнування Єрусалиму в 70 роки після Різдва Христового, наступлять й інші часи великої скорботи. На землі стануть такі тяжкі часи для людей, яких ще не бувало з початку світу. Будуть різні стихійні лиха, голодомор, землетруси, часті війни, зсуви, вулкани, цунамі. Розростеться беззаконня. Віра ослабне. У багатьох людей не стане любові один до одного. З’явиться багато фальшивих пророків та вчителів, які спокушатимуть людей і розбещуватимуть їх згубною лженаукою.
Перед самим кінцем світу будуть великі й страшні знамення на небі, море зануртує і збуриться, сум і відчай опанують людьми так, що вони знемагатимуть від страху й весь час очікуватимуть лих для всього світу.
«Сонце затьмиться, і місяць не дасть свого світла, і зорі спадатимуть з неба і сили небесні захитаються» (Мр. 13. 24 – 25). Тоді з’явиться на небі знамення Ісуса Христа (хрест Його). «І тоді побачать люди «Сина Людського (Ісуса Христа), що йде хмарами небесними з силою і славою великою» (Мр. 13. 26).
Отже, так як блискавка на небі сяє, так як блискавка є видною скрізь – від сходу до заходу, від півдня до півночі, – такими видимим для всіх і таким раптовим для всіх буде з’явлення і пришестя Сина Божого – Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа.
«Й тоді Він (Ісус Христос) пошле Ангелів і Ангели зберуть всіх вибраних Його з усіх-усюд: «від вітрів чотирьох, від краю землі до крайнеба» (Мр. 13. 27).
Ісус Христос закликає нас завжди бути готовими, бо часу кінця віку ніхто не знає: «Про день же той чи про годину не знає ніхто: ні Ангели на небі, ні Син, – тільки Отець» (Мр. 13. 32).
Лише Отець наш Небесний знає час і годину, коли наступить кінець світу. А нам треба бути уважними, праведними, молитися, бо не знаємо, коли це станеться – ще сьогодні чи завтра, через рік, через століття чи через тисячоліття.
Про останній Божий Суд
Про останній, Страшний Суд Свій над усіма людьми, що жили колись на нашій землі, живуть зараз, коли ви читаєте цю книжку і житимуть у майбутні часи аж до кінця світу, Ісус Христос оповів нам і це ретельно описав святий євангеліст Матвій (Мт. 25. 31 – 46).
Син Людський – Ісус Христос Спаситель і Господь наш вдруге прийде на землю у славі Своїй. З Ним прийдуть всі святі Ангели Небесні й Ісус Христос, як Цар, засяде на престолі слави Своєї.
Тоді перед Ісусом Христом зберуться всі народи і Він відокремить одних людей (вірних і добрих) від інших (безбожних і злих) так, як «відділяє вівчар овець від козлів» (Мт. 25. 32).
І поставить Господь «вівці» (праведників) праворуч від Себе, а «козлів» (грішників) – ліворуч від Себе (Мт. 25. 33).
Тоді скаже Цар (Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос) тим, хто праворуч Його: «Прийдіть благословенні Мого Отця, посядьте (успадковуйте) Царство, уготоване вам від створення світу. Тому що, коли Я голодував, ви нагодували Мене (дали Мені їсти), коли Я був спраглий, ви напоїли Мене (дали Мені пити), коли Я був мандрівником (блукачем, чужоземцем, чужинцем), ви прийняли (приютили) Мене, коли я був недужим (хворим), ви відвідали Мене, коли я був у в’язниці (темниці), ви прийшли до Мене» (Мт. 25. 34 – 36).
Тоді праведники зі смиренням запитають Ісуса Христа: «Господи, коли ж ми бачили Тебе голодним і нагодували (дали їсти), коли ж ми бачили Тебе спраглого і напоїли (дали пити), коли ж ми бачили Тебе мандрівником (блукачем, чужоземцем, чужинцем) і прийняли (приютили), коли ж ми бачили Тебе неодягненим і одягли, коли ж ми бачили Тебе недужим (хворим) чи у в’язниці (темниці) і прийшли до Тебе? (Мт. 25. 37 – 39).
У відповідь Цар промовить до них: «Істинно кажу вам: так як ви зробили одному з братів Моїх менших (для убогих, бідних, голодних, жебраків, старців, прохачів, скривджених, нужденних, бідолашних, нещасних, хворих, ув’язнених, подорожуючих, власне, кожній людині), то теж саме ви зробили й Мені» (Мт. 25. 40).
Потім промовить Цар до тих, що ліворуч: «Ідіть ви від Мене прокляті у вогонь вічний, що приготований дияволові та його посланцям. Тому що, коли Я голодував, ви не нагодували Мене (не дали Мені їсти), коли Я був спраглий, ви не напоїли Мене (не дали Мені пити), коли Я був мандрівником (блукачем, чужоземцем, чужинцем), ви не прийняли (не приютили) Мене, коли я був неодягнений, ви не одягли Мене, коли я був недужим (хворим) і у в’язниці (темниці), ви не відвідали Мене» (Мт. 25. 41 – 43).
Тоді й вони скажуть Йому у відповідь: «Господи, коли ми бачили Тебе голодного, або спраглого, або мандрівником, чи не одягненого, чи недужого, чи у в’язниці – і не послужили Тобі?» (Мт. 25. 44).
А Цар скаже їм, грішникам: «По-правді кажу вам, так як ви не зробили всього цього жодному з Моїх менших (для убогих, бідних, голодних, жебраків, старців, прохачів, скривджених, нужденних, бідолашних, нещасних, хворих, ув’язнених, подорожуючих, власне, кожній людині), так само ви не зробили нічого Мені» (Мт. 25. 45).
І підуть ті, що ліворуч, грішники у вічну муку, а праведники, що були праворуч, матимуть життя вічне (Мт. 25. 46).
Цей день Останнього Страшного Суду буде для кожного з нас. Цей Суд називають Страшним тому, що перед кожним з нас будуть відкриті всі наші діла, найтаємніші наші думки, помисли і замисли, наші бажання. За все це кожен з нас отримає по заслугах, за своїми діяннями. Це буде Суд Божий, суд праведний і найсправедливіший.
Не всі, а деякі тлумачники Священного Писання кажуть, що буде два Суди Божих.
Перший Суд відбудеться зразу, коли Ісус Христос знову прийде на нашу землю. На цьому Суді Господь відділить тих, хто достойний увійти в Царство Христове від тих, хто недостойний Царства Христового. Ті, хто достойний Христового Царства залишаться в ньому. Тому перший Суд – Суд перед великим білим престолом.
Потім триватиме 1000-літнє Царство Господнє.
Після 1000-літнього Царства Христового відбудеться вже загальне воскресіння і Останній Божий Суд. Він відбуватиметься так, як описано в Об’явленні святого Івана Богослова (Об. 20.13 – 15): «І я бачив престолу великого білого, і Того, Хто на ньому сидів, що від лиця Його втекла земля й небо, і місця для них не знайшлося.
І бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом. І розгорнулися книги, і розгорнулась інша книга, – то книга життя. І суджено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми.
І дало море мертвих, що в ньому, і смерть і ад дали мертвих, що в них, – і суджено їх згідно з їхніми вчинками.
Смерть же та ад були вкинені в озеро вогняне. Це друга смерть – озеро вогняне.
А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той укинений буде в озеро огняне».
Джерело: hram.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=957:title1206&catid=97:book97&Itemid=42