Кожен день усе тоншає аркушів стосик

Білосніжно-цнотливих у папці "Життя".
Ті ж, що списані, наче отáви покоси,
Сушить сонце і вітер несе в забуття.
Кожен день все коротша до фінішу стежка
По безлистих лісах, по підмерзлих
полях,
Де озимого жита в'юни́ться
мережка,
І все довший позаду лишається шлях.
Кожен день більше срібних нитóк
у волоссі.
Річка зморщок обличчям бурхливо
пливе.
Завойовує тіло непрохано Осінь,
А в душі юна фея Весни ще живе.
І тому я так тішуся кожному ранку,
Скільки аркушів "буде" лиши́лось
мені —
Не рахую. А шию життя вишиванку
Кольорами надій і співаю пісні.
Я не хочу у Зи́му!
Не хочу ще! Ні!