ДИВА НЕ СТАЛОСЯ

Не знайдеться в Україні людини, яка б не хотіла миру і просто нормального життя. Та його треба здобути. Здобути через перемогу.
Цього тижня відбулася широко розрекламована в Україні «Стамбульська здибанка». Тільки люди, які взагалі не розуміють, що відбувається у світі, очікували від неї дієвих результатів. На жаль, «Стамбульська здибанка» перетворилася на театр абсурду для одного глядача, і звуть його – Трамп.
Московити намагалися показати, що вони нібито готові зупинити війну, хоча насправді продовжують війну на виснаження. Українська сторона нібито хотіла показати, що вона готова до перемовин, хоча насправді хоче зброї від світу.
Театр абсурду, де сидить один глядач і змушує танцювати усіх акторів, щоб потішити своє марнославство. Це ще раз підтверджує, що українцям і всім людям доброї волі зрештою варто усвідомити: США на чолі з Трампом перестали бути лідером вільного світу.
Міжнародне право, непорушність кордонів для короля Абсурду – порожній звук. І це не наше бажання його образити – це його суть. Людина, яка очолює найбільшу потугу у світі і для якої справедливість – порожній звук, означає, що вона точно не буде стояти на засадах утвердження справедливого миру і в Україні, та й миру загалом. Його любов – це його капризи і його статки.
Вже й європейським лідерам остогидла поведінка Трампа. Але чому ж вони тоді не вкажуть йому на місце? Навіщо терпіти його зухвалість і неврівноваженість? Чому його хамовитість повинна бути нормою цивілізованої політики?
На мій погляд, пояснити це можна тим, що якщо Трампу оголосити про такі речі, то він лише образиться і перейде на сторону «осі зла» та стане в ряд світових диктаторів.
Але ж продовжувати «танцювати» перед ним і виконувати його забаганки, на моє переконання, марно. Ніяке тримання за штани чи руки не утримає його в рядах вільного світу. Самозакохана особа з неймовірним марнославством, для якої гроші, мамона – ключова цінність, суть, ідея, рано чи пізно опиниться в таборі диктаторів. Єдине, що може його зупинити – це волелюбний американський народ.
Українцям чітко потрібно усвідомити: московити на чолі з кривавим диктатором ніколи не підуть не те що на «справедливий мир», – вони не підуть і на «проміжне перемир’я». Навіть піврічне перемир’я – це буде для московії внутрішній бунт і смерть. Через це ми хочемо миру, але жодних домовленостей із московитами не буде. Не тому, що ми не хочемо – це для них страх і смерть їхньої влади.
Викликає повагу позиція європейських країн. Особливо четвірка – Німеччина на чолі з Мерцом, Франція на чолі з Макроном, Велика Британія на чолі зі Стармером та Польща на чолі з Туском. Непублічно, але міцними нашими партнерами є скандинави. Зрозуміло, що з нами Балти. З цього боку зради не буде, тому що у цих європейських країн є мотивація підтримувати Україну. Поки що їхні громадяни не готові воювати. Їхні збройні сили не в тому стані, щоб протистояти московитам. І поки Україна б’ється, на території їхніх країн не рвуться снаряди і не гинуть їхні громадяни.
Окремо зазначу наше ціннісне і бойове партнерство з Японією, Південною Кореєю, Австралією. Ми не самі у цій війні.
А от українцям у першу чергу потрібно сконцентруватися на домашньому завданні. Лідер, який перетворився на туриста, на перемовинах робить розумне обличчя, і своїми поїздками точно не наближає Україну до Перемоги. Україну та українців врятує єдине – виконання домашнього завдання: наведення ладу в державній машині, утвердження справедливості у судовій та правоохоронній системі, об’єднання нації не навколо насаджених пресою персон, а навколо вольностей, можливостей, заможності, відчуття власної субʼєктності – свого способу життя українців. Тоді з допомогою європейських партнерів ми реально зможемо здобути перемогу.
Через це Стамбул-3, Стамбул-4, Стамбул-5 – це відволікання уваги. Ще якісь комунікації у Швейцарії, Об’єднаних Арабських Еміратах, Саудівській Аравії – ні до чого не приведуть. Відосики, в яких лідер розповідає, що він комусь сказав і куди з’їздив, – це просто шоу, а не реальна робота.
Ще на початку повномасштабного вторгнення обслуга лідера позиціонувала його як «українського Черчилля». До Черчилля він має таке саме відношення, як Маск до Марса. Тому що перше, що робив Черчилль, – це об’єднував націю, утверджував справедливість і переводив країну на воєнні рейки. Його ключові слова: «Я вам нічого обіцяти не буду, окрім поту, крові і важкої праці заради перемоги». Це має бути ключовою візією українського керівництва. Чи зможе лідер і його балаган діяти так, як у ті часи Черчилль? Тільки зелені оптимісти можуть на це сподіватися.
Без уряду воєнного часу привести країну до перемоги і щасливого життя в Україні – на сьогоднішній день буде дуже важко і криваво дорого.
Переможемо.