Померла людина і потрапила на Божий суд.

Довго дивився на нього Бог з подивом і мовчав. Не витримав чоловік і спитав:
— Господи, що з участю моєю? Чому Ти мовчиш? Адже я заслужив царство небесне. Я страждав! — гідно заявив чоловік.
— А з якого часу, — здивувався Бог, — страждання стали вважатися заслугою?
— Я носив власяницю і вервіє, — уперто хмурився чоловік. — їв висівки й сухий горох, не пив нічого, крім води, не торкався жінок. Я виснажував своє тіло постом і молитвами.
- Ну і що? - Зауважив Бог. — Я розумію, що ти страждав, але за що саме ти страждав?
— На Твою славу, — не роздумуючи, відповів чоловік.
— Хороша ж у мене виходить слава! – усміхнувся сумно Господь. — Я, отже, морю людей голодом, примушую носити всяку рвань і позбавляю радощів любові?
Навколо повисла мовчанка. Бог так само задумливо дивився на людину.
— То що? — нагадав про себе чоловік.
— Страждав, кажеш, — тихо промовив Бог. — Як тобі пояснити, щоби зрозумів? Ось, наприклад, тесляр, що був перед тобою. Він все життя будував будинки для людей, у спеку і холод, і голодував часом, і часто потрапляв собі по пальцях, через це і страждав. Але він все ж таки будував будинки. І потім отримував свою чесно зароблену платню.
А ти, виходить, все життя тільки й робив, що довбав собі молотком по пальцях.
Бог на мить замовк.
— А де ж збудовані будинки? Будинки де, я питаю?!
З інтернету. #Віра