Одного разу я поставила запитання одній дуже близькій для мене людині:

— Чому буває так, що наші рідні в старості стають такими важкими й нестерпними? Наче спеціально знаходять ті місця, де найбільше болить, і б’ють саме туди. Іноді навіть здається, що вони стежать за нашою реакцією й отримують від цього дивне задоволення.
Він подивився на мене уважно і відповів:
— Знаєш, у житті кожного є два періоди, коли людина стає особливо складною для своїх близьких. І, мабуть, це не випадково. Це ніби спосіб полегшити майбутнє розставання.
У юності підлітки влаштовують справжні бурі, зводячи батьків з розуму. Вони стають різкими, впертими, часом безжальними. І тоді батьки, виснажені нескінченними конфліктами, вже навіть з полегшенням сприймають той момент, коли діти виходять у самостійне життя. Це природний процес — тонкі нитки ніжності слабшають, і розлука вже не здається настільки болючою.
Подібне трапляється і в старості. Людина, яка колись була ніжною й лагідною, може раптом перетворитися на примхливу, вимогливу, часом несправедливу. Природа наче відриває від нас ці найтонші зв’язки ще до останнього прощання. Залишається лише обов’язок і відповідальність, а ніжність стихає.
Найважче тим, хто зберігає цю ніжність і в першому, і в другому випадку. Бо тоді розлука стає нестерпною, і біль від неї може перевернути все життя.
Ю. Ауг. #Родина