Жінка — душа козацької вольниці

У битвах за волю козаки не забували, заради чого тримають шаблю — заради рідної землі і жінки. Бо саме жінка була джерелом сили, натхнення, болю і надії. Вона чекала, коли чоловік повернеться з походу. Вона молилася за нього, берегла господарство, виховувала дітей, обороняла село, якщо треба — брала до рук зброю.
Жінка для козака — не просто берегиня дому, а втілення самої України. Вона була символом того, що варто захищати. Її листи зігрівали душу в холодних зимівниках. Її вишитий рушник — талісман у дорозі. Її пісня — спогад про мирне життя, що чекало попереду.
Не всі козаки мали сім’ї, але навіть у монастирському укладі Запорозької Січі жінка жила в їхніх серцях — як образ матері, сестри, коханої. Заради неї кували долю в бою, з її ім’ям на вустах ішли на смерть.
Історія козацтва — це не лише історія шабель і слави, а й історія жінок, які давали сенс тій боротьбі.