Загальновідомо, що першою твариною, яку приручила людина, була собака. З того часу пес став вірним другом та помічником людини, вірою й правдою служив, захищав, охороняв. Втім така ідилія в стосунках між людиною і твариною панувала лише до тих пір, поки людина, керуючись своєю начебто вищістю над природою, не почала ставитись до собаки, не як до живої істоти, а як до своєї власності прирівнявши свого друга до звичайної речі, життя якої повністю належить їй і вона вільна чинити з ним, як заманеться. І навіть нині, не зважаючи на всю свою цивілізованість, ми, люди, так і не навчилися культурному, належному ставленню до тварин. Більше того, ми інколи навіть пишаємось своїм невіглаством, приймаючи його, як належне. Чимало з нас чули такі собі історії горе-господарів: «був у мене собака, захворів на якусь болячку, так я його вивіз до лісу, хай там подохне, щоб я не бачив», або ще гірше «собака став вити ночами, так я його вигнав, щоб він на мене смерть не накликав». Найстрашніше те, що ми цілком нормально сприймаємо такий хід подій. Згадаймо хоча б всім відомий мультик, на котрому зросло вже кілька поколінь, який ми часто цитуємо та показуємо своїм дітям «Жив був пес». Ми згадуємо кумедного вовка і цю неймовірну взаємодопомогу тварин. Але ж головний сюжет зав’язаний на тому, що «поважний ґазда» вигнав з дому пса, бо він був старим і вже не приносив користі. І лише добра вигадка сценаристів сприяла тому, аби собака не помер з голоду й щасливо повернувся додому. Однак то все, як кажуть, «лірика» бо ж у реальному житті такого дива не стається. Насправді собаки, позбувшись теплого прихистку і не знайшовши собі нових господарів, пристають до зграй бездомних псів, бо гуртом їм легше вижити. У своїй чотирилапій общині вони плодяться і розмножуються, так їх стає ще більше, зрештою, вони заповнюють вулиці наших міст. Щоб знайти підтвердження цих слів, бердичівлянам варто просто вийти на вулицю і побачити бездомків на власні очі. Голодне й холодне животіння ще нікому не додавали лагідності та добросердя. І зраджені та зневажені чотирилапі безпритульні у цьому не виняток. Не маючи належного піклування про себе з боку людей, вони змушені покладатись лише на власні сили, на собачу натуру та гострі зуби. Недивно, що маючи такий арсенал, вони використовують його для здобуття їжі та відстоювання свого місця під сонцем. Але найприкріше у цій ситуації є те, що їхнім місцем на цій землі стають саме вулиці, площі та громадські місця нашого міста. Пси вважають їх своїми, бо іншого притулку вони не мають, проте мешканці міста звичайно з цим не згодні. Саме на основі цього стаються непорозуміння і конфлікти між бездомними тваринами і людьми. Вони можуть мати для останніх доволі прикрі, а часом і трагічні наслідки. Таким чином матінка природа мститься нам за нашу байдужість та бездіяльність. Проте ці важкі і часом кроваві уроки долі нічому нас не вчать. Згадайте, мабуть у кожного з нас серед знайомих є такі собі жіночки чи чоловіки, котрі вважають себе мудрішими за Папу Римського і Царя Соломона разом взятих. Вони все про всіх знають, всім дають свою оцінку, цінні поради і вказівки. При чому за свої негідні вчинки їм ніколи не буває соромно. От, до прикладу, почує така бабуся чи дідусь про покусану дитину і голосніше за всіх починають горлати: «Та постріляти тих псів смердячих, запаскудили весь світ, не пройти, не проїхати, скільки можна терпіти!!!». І в цей момент ніхто з них не вкусить себе за язика і не пригадає, як рік, чи два тому підкинули цуценят під чужі ворота, а можливо, саме вони спричинилися до того, що чужу дитину було пошматовано безпритульними псами? Такі страшні випадки і конфлікти з братами нашими меншими нажаль не обминули Бердичева, бездомних псів у нас дуже багато їх можна побачити всюди і не завжди вони є дружелюбними. Велике співчуття і розуміння викликають люди, що не завжди виходять переможцями із подібних конфліктних ситуацій. Вони, як ніхто інший, мають право вимагати у влади вирішення питання з безпритульними собаками, навіть не гребуючи їх відстрілом. Однак слід пам’ятати, що вбивство бідолах, що не зі своєї волі опинилися на вулиці, не може бути рішенням проблеми. За деякий час собаки знову з’являться на вулицях, бо у них немає іншого притулку, а люди не лишили їм вибору. А чи не краще долати ці проблеми більш цивілізованим способом? Ну, от хоч би накладати штрафи на тих же бабусь, у яких піднялася рука викинути цуценят на вулицю. А ще було б добре зрештою добудувати у Бердичеві притулок для тварин, тоді і на наших вулицях їх стало б набагато менше. Бо все ж виходить якось не справедливо, що проблема ця має загальний характер і турбує всіх, а от над її вирішенням ламає собі голову лише маленька купка ентузіастів, такі як громадська організація «Добре серце». Саме ця ГО опікується долею безпритульних тварин у Бердичеві та самотужки, сподіваючись лише на сили своїх активістів, намагається побудувати притулок для бродяжок. Але їх замало, тому земельна ділянка, що була виділена міською владою для будівництва притулку здебільшого пустує. Є лише кілька вольєрів на які спромоглися волонтери та активісти громадської організації. Втім «Добре серце» завжди відкрите до співпраці з небайдужими людьми. Адже допомогти братам нашим меншим, в отриманні довгоочікуваного притулку не так вже й важко, якщо є бажання. Хтось може принести трохи крупи, для каші кудлатим підопічним, хтось може підсобити будівельними матеріалами, хтось просто може витратити трохи свого часу і сил на будівництво притулку та прибирання території. А якщо раптом ви просто мрієте знайти собі вірного друга, завітайте до притулку, нині тут мешкає аж 14 вірних, добрих собачих сердець. А головне не будьте байдужими аби, зрештою, примирити людей з братами нашими меншими і зробити вулиці міста чистими та безпечними. Будьмо толерантними і добрими людьми. Контакти громадської організації «Добре серце»: Олександр Бунін, голова 096-588-85-95, 063-020-53-19 Сторінка ВК https://vk.com/good_heart_spa Автор матеріалу Ольга Мельник
Коли наші друзі в біді
Загальновідомо, що першою твариною, яку приручила людина, була собака. З того часу пес став вірним другом та помічником людини, вірою й правдою служив, захищав, охороняв. Втім така ідилія в стосунках між людиною і твариною панувала лише до тих пір, поки людина, керуючись своєю начебто вищістю над природою, не почала ставитись до собаки, не як до живої істоти, а як до своєї власності прирівнявши свого друга до звичайної речі, життя якої повністю належить їй і вона вільна чинити з ним, як заманеться.
І навіть нині, не зважаючи на всю свою цивілізованість, ми, люди, так і не навчилися культурному, належному ставленню до тварин. Більше того, ми інколи навіть пишаємось своїм невіглаством, приймаючи його, як належне. Чимало з нас чули такі собі історії горе-господарів: «був у мене собака, захворів на якусь болячку, так я його вивіз до лісу, хай там подохне, щоб я не бачив», або ще гірше «собака став вити ночами, так я його вигнав, щоб він на мене смерть не накликав».
Найстрашніше те, що ми цілком нормально сприймаємо такий хід подій. Згадаймо хоча б всім відомий мультик, на котрому зросло вже кілька поколінь, який ми часто цитуємо та показуємо своїм дітям «Жив був пес». Ми згадуємо кумедного вовка і цю неймовірну взаємодопомогу тварин. Але ж головний сюжет зав’язаний на тому, що «поважний ґазда» вигнав з дому пса, бо він був старим і вже не приносив користі. І лише добра вигадка сценаристів сприяла тому, аби собака не помер з голоду й щасливо повернувся додому.
Однак то все, як кажуть, «лірика» бо ж у реальному житті такого дива не стається. Насправді собаки, позбувшись теплого прихистку і не знайшовши собі нових господарів, пристають до зграй бездомних псів, бо гуртом їм легше вижити. У своїй чотирилапій общині вони плодяться і розмножуються, так їх стає ще більше, зрештою, вони заповнюють вулиці наших міст. Щоб знайти підтвердження цих слів, бердичівлянам варто просто вийти на вулицю і побачити бездомків на власні очі.
Голодне й холодне животіння ще нікому не додавали лагідності та добросердя. І зраджені та зневажені чотирилапі безпритульні у цьому не виняток. Не маючи належного піклування про себе з боку людей, вони змушені покладатись лише на власні сили, на собачу натуру та гострі зуби. Недивно, що маючи такий арсенал, вони використовують його для здобуття їжі та відстоювання свого місця під сонцем. Але найприкріше у цій ситуації є те, що їхнім місцем на цій землі стають саме вулиці, площі та громадські місця нашого міста. Пси вважають їх своїми, бо іншого притулку вони не мають, проте мешканці міста звичайно з цим не згодні. Саме на основі цього стаються непорозуміння і конфлікти між бездомними тваринами і людьми. Вони можуть мати для останніх доволі прикрі, а часом і трагічні наслідки. Таким чином матінка природа мститься нам за нашу байдужість та бездіяльність.
Проте ці важкі і часом кроваві уроки долі нічому нас не вчать. Згадайте, мабуть у кожного з нас серед знайомих є такі собі жіночки чи чоловіки, котрі вважають себе мудрішими за Папу Римського і Царя Соломона разом взятих. Вони все про всіх знають, всім дають свою оцінку, цінні поради і вказівки. При чому за свої негідні вчинки їм ніколи не буває соромно. От, до прикладу, почує така бабуся чи дідусь про покусану дитину і голосніше за всіх починають горлати: «Та постріляти тих псів смердячих, запаскудили весь світ, не пройти, не проїхати, скільки можна терпіти!!!». І в цей момент ніхто з них не вкусить себе за язика і не пригадає, як рік, чи два тому підкинули цуценят під чужі ворота, а можливо, саме вони спричинилися до того, що чужу дитину було пошматовано безпритульними псами?
Такі страшні випадки і конфлікти з братами нашими меншими нажаль не обминули Бердичева, бездомних псів у нас дуже багато їх можна побачити всюди і не завжди вони є дружелюбними. Велике співчуття і розуміння викликають люди, що не завжди виходять переможцями із подібних конфліктних ситуацій. Вони, як ніхто інший, мають право вимагати у влади вирішення питання з безпритульними собаками, навіть не гребуючи їх відстрілом. Однак слід пам’ятати, що вбивство бідолах, що не зі своєї волі опинилися на вулиці, не може бути рішенням проблеми. За деякий час собаки знову з’являться на вулицях, бо у них немає іншого притулку, а люди не лишили їм вибору.
А чи не краще долати ці проблеми більш цивілізованим способом? Ну, от хоч би накладати штрафи на тих же бабусь, у яких піднялася рука викинути цуценят на вулицю. А ще було б добре зрештою добудувати у Бердичеві притулок для тварин, тоді і на наших вулицях їх стало б набагато менше. Бо все ж виходить якось не справедливо, що проблема ця має загальний характер і турбує всіх, а от над її вирішенням ламає собі голову лише маленька купка ентузіастів, такі як громадська організація «Добре серце». Саме ця ГО опікується долею безпритульних тварин у Бердичеві та самотужки, сподіваючись лише на сили своїх активістів, намагається побудувати притулок для бродяжок. Але їх замало, тому земельна ділянка, що була виділена міською владою для будівництва притулку здебільшого пустує. Є лише кілька вольєрів на які спромоглися волонтери та активісти громадської організації.
Втім «Добре серце» завжди відкрите до співпраці з небайдужими людьми. Адже допомогти братам нашим меншим, в отриманні довгоочікуваного притулку не так вже й важко, якщо є бажання. Хтось може принести трохи крупи, для каші кудлатим підопічним, хтось може підсобити будівельними матеріалами, хтось просто може витратити трохи свого часу і сил на будівництво притулку та прибирання території. А якщо раптом ви просто мрієте знайти собі вірного друга, завітайте до притулку, нині тут мешкає аж 14 вірних, добрих собачих сердець.
А головне не будьте байдужими аби, зрештою, примирити людей з братами нашими меншими і зробити вулиці міста чистими та безпечними. Будьмо толерантними і добрими людьми.
Контакти громадської організації «Добре серце»:
Олександр Бунін, голова
096-588-85-95, 063-020-53-19
Сторінка ВК https://vk.com/good_heart_spa Автор матеріалу Ольга Мельник