Амфітеатр темних вод Чорногори

Знову і знову ти злітаєш вверх, вкотре відчуваєш неймовірну енергію, яка штовхає тебе у нове та небачене. Ти готовий пробивати нові, одноразові, стежки в жерепі, падати, розбиваючи коліна, траверсувати схили з крутизною, від якої не витримують ні взуття ні нерви, знаючи, що двісті метрів поруч цілком нормальна стежка, потрапляти в кам'яні пастки Туркула, ковзаючи по випещеним тільки вітром травами, пірнаєш у потаємні місцини Карпат.
Під оплески дощу та посмішки подвійної веселки, твої втомлені за цей божевільно насичений день ноги, омиють води найглибшого озера Чорногірського хребта відкриваючи шлях в амфітеатр темних вод.
Чорногора приховує від очей більшості мандрівників, неймовірні місця. Це тільки з першого погляду здається, що тут вже все відвідано і побачено. Насправді, тут можна провести цілий місяць і кожного дня відкривати щось нове.
Бажання пройти новий маршрут, з відвідинами нових місць вже давно було закладено в план. Довго чекав я та мої друзі, коли ми вирушимо в нетипову прогулянку Чорногірським хребтом.
Першим артефактом на шляху старою австрійською стежкою від метеостанції Пожижевська до оз.Рудишина є печера з правої сторони стежки. Цього походу там зроблена геокешингова схованка(про це буде окрема публікація) Раджу в спеку посидіти там з хвилин десять і потім вийти на верх. Гострота запахів неймовірна.
Одразу за печерою на Вас чекає затишне місце - а саме озеро Рудишина. Якщо Ви хочете втекти від гамору на Несамовитому, то Вам сюди.
Рудишина асоціюється з спокоєм. Чорничні поля, жереп в якому вдалося знайти величезного білого гриба, джерела з чистою водою, а головне відсутність відвідувачів. І це у вихідні перед Днем Незалежності. Повірите?
Озеро Несамовите ми залишили без відвідин. Дим, сміття, плавання наввипередки, сотні людей.. Це коротко про те, що відбувається там. А для нас починався новий треш-перехід по південному ребру Туркула, який дався важко та був дуже помічний на краєвиди. Дощ який поливав Говерлу, добряче підганяв нас. Коли краплі дощу почали зависати в повітрі, перед нами відкрилось озеро Верхнє Озірне. Справжнє гірське диво. Напрочуд тепле і єдине чисте озеро в амфітеатрі темних вод.
Оскільки обхідних стежок озеро немає, ми пройшли його вбрід. Під кінець дня, це було щось фантастичне. На обличчях моїх друзів можна було побачити весь асортимент емоцій.
Розташовані на різних поверхах, озера утворюють каскад. Вузенькими стежинками ти потрапляєш від одного озера до іншого.
Багно, яке постійно під ногами, чавкання води в кросівках - все це ніщо, коли ти ступаєш на нові місця, де ще ніколи не був.
А зранку за горнятком запашної кави, ти тішиш своє око озером Нижнє Озірне, яке цього вечора було найкращим місцем для ночівлі.
За два дні походу лише 5 % відсотків маршруту було пройдено по маркованих маршрутах, 45% було пройдено по стежках та 50 % було пройдено у вільному стилі. Ми мінімально зустрічали людей на своєму шляху. Бо навмисне шукали неіснуючих траверсів та стежок.
На завершення нашої прогулянки по озерах з темними водами, ми познайомились з озером з назвою Кисле. Замасковане воно єдине має ідеальне заростання по контуру, яке додає йому перфекціоністичного вигляду.
Мандрівка вдалася. Ми всі були надзвичайно задоволені що вдалося побачити стільки нового. А ще ми вкотре переконалися, що попереду ще багато нових місць, де ми обов'язково побуваємо.
Фото Тарас Михайлович
Джерело trekerua.blogspot.com