Дівчата, як у вас називався пляцок з тертих бараболь?

Терчіник, теріник, бульбенок?
Баба Юстина пекла такий пляцок в печі у бритванці. Як звикле на Благовіщення, або восени, коли піч розпалювали для швидшого висушування кукурудзи. Для цього баба натирала на дрібній терці приблизно кільо великих бараболь, 2 великі цибулини, додавала склянку молока, солила, перчила і все перемішувала. Часом баба не давала молоко, а «вбивала» 2 яйця, а якщо ще й хотіла догодити дідові, то окремо на пательні нарізала кубиками сало, стоплювала його на жир, в кінці додавала дрібно нарізану цибульку і смажила її до золотистого кольору. Цей делікатесний жир вона виливала у потерту картопляно-цибуляну суміш, додавала склянку молока, солила, перемішувала, переміщала у змащену салом бритванку й пекла в печі. Пляцок десь через 10-15 хвилин витягувала і змащувала сметаною для гарного золотистого вигляду.
Витягнувши спечений пляцок з печі й давши йому шанс троха остудитись, баба щедро нарізала його великими кавалками і до нього подавала мачанку з відігрітого сиру і сметани.
Картопляний пляцок в духовці печемо при температурі 180°C (35О°F) приблизно 45 хв (залежить від розміру форми).
Справжні картопляні пляцки
Я любила гостей. Особливо навалу родичів з села, які часто приїздили, щоб продати городину, молочні продукти або м"ясо-сало (коли різали "пацє на свєта"). Паперові гроші завжди були потрібні в господарці, а на совітську владу було марно розраховувати.. Обвішані торбами, клунками, часом просто грубими вовняними хустинами з товаром за спиною, зав'язаними вузлом на грудях, зі старими потертими валізами з металевими замками (у них вони привозили перші щепи-черешні, щоб не потовклися), вони, мабуть, збоку скидалися на циган-мандрівників.
Однак, нам з сестрою подобалося таке юрмисько: по-перше, цьотки й вуйки завжди привозили для нас якісь смаколики, як от слоїк з лісовими малинами, вишні в старому алюмінієвому бідончику чи бабині "сухарі" (тістечка присипані цукром), а по-друге, під нашим дахом одразу ж ставало веселіше. Наша маленька комунальна квартира наповнювалась шумом, реготом, смачними запахами і цікавими оповідками на кшталт "цьоця Рузя їздила до Бучача в монастир і нікому не каже для чого. Певно якісь гріхи замолювала..." або "Ганька надумала поступати в медучилище і цьоця Каська поїхала до Станіславова до Василя Настишинего, бо він колись хтів, аби вона за нього віддалася, але вона вибрала Петра Ковалевого з Коропця". Розповіді дорослих були цікавішими за казки з "Тисячі й однієї ночі", й батьки мусили нас мало не силою заганяти до ліжка, яке знаходилось в іншому куті цієї величезної (і єдиної) кімнати в колишньому польському будинку з грубкою на газ, височенними стелями й грубими, як у фортеці, стінами Там ми могли слухати їх з-під ковдри, поки сон не вирубував нас із сідла.
Дорослим стелили на якихось капах на підлозі і ніхто не нарікав на незручності. Навпаки, нам, дітям, страшенно хотілося теж хоч одну ніч переспати на підлозі, однак мама була незворушною, мов скеля.
У такі вечори мама смажила для гостей свої фірмові картопляні пляцки (не знаю, як їх називали у вас - деруни, тертюхи, драники чи просто пляцки), які поміж маринованими грибочками, тонко нарізаною "дохтурською" рожевою ковбаскою, мізерією та пляшечкою домашньої самогонки ставали справжньою прикрасою столу.
Для пляцків мама вибирала великі бараболини з найвищим вмістом крохмалю (зaзвичaй, copти кpoxмaльнoї кapтoплі пpи poзpізaнні нe виділяють вoлoгу, a зpіз зaлишaєтьcя пpaктичнo cуxим). Це для того, щоб не додавати яйця і борошно (яйце-два мама ще могла "вбити" у суміш для смаження, однак категорично була проти борошна - вона вважала, що це псує смак справжніх пляцків).
Мама чистила 8-10 великих картоплин, мила їх і натирала на "колючому" боці терки. На ньому ж вона терла і 2 великі цибулини поперемінно з картоплею ("аби бараболі не потемніли"). Часом мама додавала до суміші 1 столову ложку домашньої сметани (аби були "пишніші"), солила і добре перемішувала (перевірено: з 1 кілограма картоплі можна насмажити понад 20 пляцків). Якщо в натертій суміші було видно рідину, мама її зливала, а коли траплялась картопля з низьким вмістом крохмалю, то мама додавала яйця або борошно, але це вже в крайньому випадку. Вона воліла за краще додати ложку картопляного крохмалю.
На велику чугунну пательню мама вливала рослинну олію (pівeнь oлії пoвинeн бути тaким, щoб млинці пpи cмaжeнні нaпoлoвину були зaнуpeні в нeї). Вeликoю cтoлoвoю лoжкoю вона нaбиpaла пopції тepтoї бараболі і виклaдaла їх в poзігpіту oлію (нa cepeдню cкoвopідку пoміщaєтьcя 6-7 тертюхів). Коли нижній бік ставав гарного темно-золотого відтінку, мама перевертала їх. Готові пляцки мама викладала на велику тарелю, а так як ми вже чатували на них, як кіт на мишу, то заслужено отримували перші золотисті хрусткі млинці. Перед кожним черговим смаженням мама обов'язково перемішувала суміш.
Гостям мама подавала пляцки теж гарячими, а потім бігла на кухню досмажувати нову порцію. Вона вважала, що холодні пляцки - це не пляцки, а якась інша страва.
До пляцків мама подавала нам густу сметану, тато ж любив їх зі шкварками і смаженою цибулькою (шкварки мама смажила сама, а не купувала в магазині), або мачанкою. На свята мама готувала свій фірмовий соус із білих грибів, яким ми поливали невеликі золоті кружальця, і це теж було надзвичайно смачно.
Я ж, як порядна газдиня, навчилась робити пляцки в горщиках з м'ясом і квасолею.
Нічого смачнішого, ніж наші українські страви, я в житті не зустрічала.
Дякувати Богу й нашим мамам і бабусям, які передали нам свої куховарські таємниці.
Дай Боже здоров"я усім моїм друзям й безпечної, спокійної неділеньки.
Olga Ruda #Ностальгія