Слова, вирази, говірки, пісні, притаманні покалівцям

Ще в мої молоді роки Петро Фіров, тоді студент істфаку університету ім.. Т.Шевченка, подарував мені книгу, в яку і до сьогодні я олівчиком вписую слова, які вживали мої односельчани. Це книга Афанасія Лисенка Словник Поліських говорів. Він збирав ці перлини в селах Народицького та Словечанського районів. А ось слова, які вживали мої покалівчани, які вирізняли їх від скребелюків, коптівців, девешинців тощо: Колі, булі, єлі, єхалі, дєвки.
Українці з інших куточків нашої країни не завжди розуміли, що говорили мої односельчани. Дружина мого брата Віталія, редактор наукового журналу, якось сказала «Ви, покалівці, - мовні економісти: економите на окремих буквах і складах. МО – може пойду в лєс, МО ТО – це може бути, КО Б – може б ти це зробив»
Без - Бузок
Булганінський стакан - 200 - грамовий стакан-гранчак
Бунда - Спідниця чи плаття ?
Варцапи
Вєльмі - Дуже, міцно
Вілошніки - Рогачі для роботи в печі
Ґарнець - Посудина
Ґемблік - Навряд чи хтось з молодих покалівців знає, що означає це слово. А мене дід Яків вчив обшкурювати стовбури іменно ґембліком.
Ґенцюр - 5-ти літровий бутиль для горілки. -Доставай-но там ґенцюра, бо цімі повлітровками не наносішся
Глитать - Пити горілку. Мой наглитаєцца та й спить в коморі.
Гуляш по коридору та Відбивні по ребрах - Так жартома батько оголошував меню на сніданок
Дєвка - Моя дєвка вже вєліка, може всю роботу по хаті поробіть
Драглє - Холодець
Дурне сало без хліба - Згадайте політичний газетний вираз 60-х років «Хліб всьому голова»
Жітка - Життя. - Розказуй як ти до такоє жітки дойшов
Жлукто - Дерев’яний чан для виварювання білизни в попелі, зольниця
Завушніци - Сережки
Закапелок - Закуток
Їж дурню, вони з маком. Бабуся жартома пригощала мене пирогами
Казьонка - Магазинна горілка, на відміну від самогонки
Квасовіца - Квас з сушки та крупи
Коб Коб я була знала, то не робіла б цього
Коб здох - Щоб ти здох. Так казали на собаку, що накидалась чи просто гавкала на людину
Ковляю - Що ти ковляєш, не можеш розжовать? – Та зубов немає.
Комля - Плетена з лози корзина для вилову риби. Інакше її називали топтуха.
Корба - Ручка для підйому води з колодязя
Лапа (нога), як у Поліського злодія А недавно у нашого земляка Всеволода Нестайка зустрів подібну фразу: Пика, як у Поліського злодія. А родом Нестайко з нашого таки Бердичева
Ліґавий - Хитра людина, та, що хитрить, ухиляється від праці
Лягай, шоб сало завязалось
Мо, Мото може, можливо
Мона - Можна?
Мова ґле забави - Мова для забави, не говори дурниць. Це слова бабусі Одарки.
Мовчи та диш
Моцний як обценьки - Кріпкий, сильний
Мурма - Шовковиця. Єдине дерево в селі, в панському саду в Матвійовичах. В два обхвати. Ми лазили на це чудо природи, таке не поліське, екзотичне. Лише в інституті в бібліотеці я розшукав, що це з латини тутове дерево…….. Пан Барнатович, як це було модно, привіз звідкись цю екзотику, називав її латинською, а мої покалівці переробили на Мурму.
Настольник - Скатертина
Не назоляй - Не надоїдай
Обматанка -Тепла хустка, переважно картата
Одо, Осі-сьо,
Ось-до, Оту-то, Осьдечки, Тутека
Откидач - Лляний як правило трикутний мішок для відкикання сиру
Парельос -Гаманець Слово Парельос почув від баби Пріськи, а львів’яни говорять ПУЛЯРЕС (Юрко Винничук, Діви ночі)
Паскуднік
Піндіцит - Апендицит
Пранцуватий, пранци - Дурнуватий, вередливий. Почув це слово від баби Пріськи. З Вікіпедії – ПРАНЦІ – погана хвороба. А можливо Пранцюватий – похідне чи перекручене від ФРАНТУВАТИЙ чи ПРАНЦЮВАТИЙ від слова франт, людина, що любить наряджатись. Це львівське слово вживає Юрій Винничук книзі «Танго смерті».
Пятерик - 5-тилітрова посудина для самогонки
Радюжка, Рапчун - Домотканна полотнина з лляної чи конопляної пряжі
Рубель - Дерев’яний прилад для розгладжування випраної полотняної білизни.
Слоїк - Скляна банка літрова чи півлітрова
Смоли гарячої тобі… або Жарених гвоздєй не хочеш? Так говорила мені бабуся Одарка, коли я коверзував і не хотів чогось їсти
Спасибі за обід, що наївся дармоїд Так я жартома дякував бабусі Одарці та мамі
Старшак - Я свого часу не чув цього слова, а оце недавно натрапив на назву шкільної волейбольної команди “Покалівські старшаки”. Молодці діти, що відродили це слово. Старшак- старший за віком чи положенню в суспільстві.
Стебка - Невеличке холодне окремо стояче приміщення для зберігання інструменту, зерна тощо
Сусоль - Прийшов я до бабусі, а вона сусоль мені цілу пригорщу горіхів
Транциклет - Трициклет, триколісний дорослий велосипед. Переднє колесо дуже високе. Середина 19 століття. Описаний цей механізм у Акуніна. А ми, не знаючи про це спускались, ні, летіли на цьому трициклеті/ транциклеті (споруда на трьох коньках-снігурочках і з кермом) від могилок до соші.
Утіральнік - Полотенце, рушник. До цього часу я утираюсь лляним рушником, що виткала бабуся Одарка собі в придане.
Фіранка
Хутко - Швидко
Це було давно і неправда - так говорив батько про щось неправдоподібне
Цупко - Міцно тримати
Цурка -Дерев'яна паличка сантиметрів до тридцяти довжиною. Вправно володіючи нею, потрібно було зв'язати сніп швидко, міцно і красиво, без вузла-гулі. Перев'язати перевеслом сніп, щоб він тримався, а при обмолочуванні швидко розв'язувався.
Чеплєйка - Коцюба, кочерга
Шпетна - Тендітна, гарна, чепурна
Шо ви гарчите, як мартовські коти
Юринда
Якби булі в тебе мозгі, то дав би, шоб повілєталі
Наївся, аж лоб твердий
Під ногтями чорнозьом, зразу видно – агроном. А так говорила моя перша учителька Ганна Олексіївна при щоденній перевірці чистоти рук та вушей у своїх першокласників.
Тост: Щоб льон по коліна і голова не боліла.
В Покальові я не чув цього тосту. Але для нас, де вирощували льон та коноплю це актуально.
- Настє, а де твоя дєвка?
- Пошла на попрадки.
- А друга?
- Дере пєр’є.
Ану, хто знає, що це за попрадки?
Після обіду матерки казали своїм дітям:
- Лягай, щоб сало зав’язалось.
Юшечка
Приїхав якось чоловік з Покальова в Овруч. Продав цибулю на базарі. Захотів їсти. Зайшов в їдальню. Подають йому суп. Їв-їв, та й каже: - О, юшечко, а тут тебе супчиком називають.
І ще покалівська історія. Циган зимує у баби Юлі.
Жила собі в старенькій похиленій хатинці з земляною долівкою на Шосе баба Юля , вдова Бориса, брата Ольги Нелеп, моєї тьоті та мати Колі Чушика. Перед зимою прибився до неї циган – треба ж десь перезимувати.
- Буду жити у тебе, а за це дров заготовлю на цілу зиму, наколю. В теплі перезимуємо.
Настала зима, а дров немає. В хаті холодно.
- Ах ти, такий-сякий, де ж дрова? Вибирайся з хати.
А циган ліг на долівку:
- Земля у нас нічия. Де хочу, там і лежу.
Постелився на земляному полу та й спить. Ось так і дочекався весни, попрощався і пішов у свої циганські мандри.
Вміла бацю готувати, та не вміла подавати. По селу часто ходили цигани – лудили каструлі, точили ножі, ножниці, майстровиті були люди. Ось одна з господарок після виконаної роботи нагодувала цигана пісним борщем (була середа). Той добре поїв, ще й добавку попросив. Аж тут господиня подає на стіл м'ясо, бо добре ж була виконана робота. А куди ж його їсти як живіт повний. Ось тоді й сказав циган цю фразу.
Були веселі пісеньки та на злобу дня
Розпустила Галя коси /А за нею всі матроси /Розпустила Галя лєнти /А за нею всі студенти
Оп-па, оп-па-па / Чим я дєвочка плоха / Юбочка бордовая / Сама чорнобровая
Ой чук, Нелепчук / Добрий хлопчик не дівчур. Це казала тьотя Оля, сусідка-родичка розважаючи маленького Вітю та мене.
Полова, вовна, аби кишка повна. А ці слова часто повторювала баба Одарка.
Немає клепки в голові. Так казали про людину, не дуже розумну
А самольот лєтіт, кольоса вертяться / А ми нє ждалі вас – а ви пріпьорліся.
Так казали про нежданих гостей (покалівським суржиком). Це іменно суржик, бо Покалівський говір, Покалівська вимова – то є справжня мова мого села. Колі це було? А ми не булі на вуліці І коли я приїхав в Київ на навчання, мене дражнили: Колі, булі..
- Я так рано встав.
- А що ж ти робив?
- Знову спав.
До пари, щоб не з’їли татари
Я даю комусь яблуко, а він і говорить цю фразу. А тепер подивіться, з яких глибин ця фраза. Коли ще були татари в нашій місцевості!
Мені пригадався віршики, який розказували у нас в селі в 50-тих післявоєнних роках минулого століття.
Антонеску дав наказ/ Всім румунам на Кавказ/ А румуна не дурной/ Штик у землю і домой.
А ось про наших дівчат, які зустрічалися з німецькими солдатами:
Ich тебе я ждала/ Warum ти не прийшов/ Вийшла я hach Haus/ Wasser з неба йшов.
Недавно в одній з книжок зустрів віршик із фронтового життя наших вояків за кордоном.
Ком, панєнко, шляфен!/Морґен дам часи./Вшистко єдно война,/Знімай скоріш …
А були і політичні, які розказувались тихенько, попереджали, щоб не повторював у школі, на вулиці.
Ялтинська конференція. Їдуть разом по вузенькій дорозі Рузвельт, Черчіль і Сталін. Аж бачать, посеред дороги лежить віл. Водій сигналить, але віл не піднімається. Рузвельт: - Зараз він у мене підніметься. Вийшов з авто – Вставай, бо пристрелю. Але віл не піднявся. Тоді не витримав Черчіль – Вставай бо заріжу. Віл лежить. Сталін каже: В мене він підніметься. Підходить до вола і на вухо шепоче: - Вставай, а то заберу в колгосп. Ось тоді віл підскочив і побіг світ за очі.
Відразу після війни з автомобільних камер шили чуні. Після постолів це був прогрес. Тому було полювання хлопців на зношені камери, які возили шофери як запаски. Особливо популярні були червоні камери з трофейних автомашин. Атой, хто мав такі чуні – був на висоті. І з’явився віршик:
Спасібо Сталіну грузіну / Що озув нас у резіну.
Ні корови, ні свині. Тільки Сталін на стіні. Це про податки з кожної голови худоби, з кожного фруктового дерева
Я ще пам’ятаю як хліб в селі випікали в печі самі селянки. Лише згодом почали возити хліб з Овруцького хлібзаводу. І хоч його не можна було порівняти з духмяним смачним своїм домашнім хлібом все ж в селі побутував такий віршик:
Ой спасібо Іллічу / Що я хліба не печу.
Спочатку підводою возив хліб з Овруча їздовий Сільпо Олексій Яковець (по вуличному Цірей). Приїжджав пізно, напідпитку. Хліб в магазин заносили завжди голодні хлопчаки. Користуючись темрявою – надкушували буханці. За що отримували нагоняй від продавця Григорія Яковця.
О, нє, Євко, нє! Цей вираз часто вживала мати, коли хотіла щось заперечити. А хто це казав ці слова Євці, нашій сусідці, і з якого приводу? Ця фраза стала своєю в нашій сім’ї.
Щоб тебе в березняки знесло (на могилках росли і ростуть високі берези)
Пиріжки з таком - без нічого
Дурне сало без хліба
Син Йовика і Йовичихи – вчителював в Коптівщині – переконував мене, що революція розпочалась не в якомусь там Петербурзі, а в Коптівщині.
Дають – бери, б’ють – втікай.
Хлопці, бий по хромці! Шкіряна шапка-вушанка мало в кого була. Володя Матвієнко, майже парубок, мав таку шапку і хромові чоботи.
Чотири плюс два. Буде шість. Три плюс три. Буде шість. КРУТНЯ.
З висловів Беренбейна.
Спить без задніх ніг.