129

Коли вночі давно усі заснули
І місяць загорнувся в оксамит,
Про все усі давно уже забули,
До мене Муза пташкою летить.
Тихенько стукає і душу відчиняє
Сипле якісь нові мені думки,
Ні дозволу, поради не питає
- Вставай, пиши із правої руки.
Встаю крізь сон і олівець шукаю,
Старенький зошит, що давно вже спить,
А за плечима силу відчуваю,
Яка мені щось тихо шепотить.
- Вставай, пиши про темний ліс і поле
Про хліб, що підіймається з зорею
І не шкодуй себе, чуєш, ніколи
Поки я буду Музою твоєю.