ПРОЩАЛЬНЕ СЛОВО

Незабутньому колезі по перу,
Людині широкої і світлої душі
Олександру Семеновичу Циганку
присвячую (Посмертно)
Чорна звістка огорнула щире слово,
Що сховалося у закутках життя.
Чорна стрічка болем впала на розмову,
І Ви потай відійшли у небуття.
Поза зону, в недосяжність ліг мобільний,
По якому спілкувались на свята…
А рядочки всеосяжні в книзі білій Нам нагадують:
“Життя – не суєта”.
Наче фільм, в якому кожен є героєм,
Наче пісня, що повік не віддзвенить.
І щоденно закликає нас до бою
Ця коротка неповторна, дивна мить.
Ваші вірші – чесна сповідь перед Богом,
Гімн Любові, що в руках тримає світ!
Чом так стрімко обірвалася дорога?
Ви в який тепер полинули політ?
В спілкуванні пропливло шістнадцять років.
Непомітно, ніби хвилі по воді…
Та поезія в рядки карбує кроки.
Вони впевнені й надійні, як тоді.
Зараз тиша… Ріже на шматки свідомість
Лезо думки, що Вас тут уже нема
Темна ніша заховала дивну повість,
А, можливо, і незавершений роман.
Захололи незбутні струни серця,
Що несли мене крізь відстань на руках.
Лише спогад вашим голосом озветься…
Та й розтане у заплаканих думках.
Так шкода, що я спізнилась на розмову!
Й смерть підступна вмить натиснула курок…
В Царство Неба шлю для Вас прощальне слово
Незабутній Олександре Циганок.
Поліна Внучко.