Летять над хатою ракети...

Куди летять? Куди впадуть?
Це не кіно з страшним сюжетом -
Це українці так живуть.
Жили собі у власній хаті,
Трудились на своїй землі,
Такій прекрасній та багатій,
Худобу пасли у селі.
В любові діточок плекали,
Садили квіти під вікном,
Весну піснями закликали,
Гостей збирали за столом.
Та гість непроханий приперся,
Нахабно в хату нашу вліз.
І заболіло раптом серце,
І полилося море сліз.
Сусід став ворогом. Ні, брешу, -
Сусід був ворогом завжди.
Відкрили очі ми нарешті...
Запізно... Наробив біди...
І знов летять кудись ракети,
"Шахеди" смерть комусь несуть...
Перша година... Знов... Четверта...
Не спати - жити не дають...
Світанок... Стихло... Телефони...
Знов Вайбер "бамкає": "Ви як?"
І молимось біля ікони,
Збираєм витримку в кулак.
І хлопцям дякуємо нашим,
Що небо наше берегли.
Коли ж заткне той нелюд пащу?
Хай би напився він смоли!
Бо нам потрібно далі жити,
Трудитись на своїй землі,
В любові діточок ростити,
Худобу пасти у селі.
На рідній українській мові
Співатимемо ми пісень.
І буде в нас обов'язково
Спокійна ніч і мирний день.
Інна_Крупяк