- Як ти?

- Жива, але... росія ніяк не вмре.
- Як ти?
- Ховаю маму.
Як зірка, була яскрава.
- Як ти?
- Поки не вдома.
Страшна від недому втома...
- Як ти?
- Лежу в лікарні.
Замість кави в кав'ярні.
- Як ти?
- Шукаю сина.
Зникла моя дитина.
- Як ти?
- Не маю хати.
Танком розбили кати.
- Як ти?
- В окопі, друже.
Тут небезпечно дуже.
- Як ти?
- Не можу спати.
Сина треба чекати.
- Як ти?
- Додому рветься
моє налякане серце.
- Як ти?
- В Європі. Знаєш...
Жалієшь, коли втрачаєш.
- Як ти?
- З катами поряд.
Чую російський сморід...
- Як ти?
- В авто стріляли.
З родиною бігли полями.
- Як ти?
- Боюся дуже.
В Харкові страшно, друже.
- Як ти?
- Грошей бракує.
Батько хворий, нервує...
- Як ти?
- Сиджу в Херсоні.
Посивіли швидко скроні.
- Як ти?
- Допомогаю.
Вдень. А вночі волаю.
- Як ти?
- У сина в шпиталі.
Як без ноги він далі?
- Як ти?
- Чудом вціліла.
Поряд квартира згоріла.
- Як ти?
- Син у полоні.
Сльози такі солоні...
- Як ти?
Коротке питання,
в ньому - наш біль і страждання.
- Як ти?
Всміхнусь я щиро:
- Хочу країні миру!
І. Линник