Я нещодавно,проходивши мимо, завітала до Сліпчицькоі середньої школи.

Душа співала, а водночас і плакала. Співала, бо в пам'яті пробігли роки безтурботного дитинства та юності. Я побувала в кожному класі, спортзалі, вчительській.Пригадалися уроки, любі вчителі. Сама я за фахом вчителька і тому мені дуже боляче було дивитися на мертві обшарпані стіни, на вибиті вікна, підперті двері. У парку тисячі .ворін гніздяться на сухих деревах. Де подівся той парк, який колись був окрасою села? Але школа ще не зовсім мертва. В декількох класах розмістився чудовий садочок. Мене привітно зустріла завідуюча Олена Аркадіївна Трохименко. Ця тендітна жіночка приклала максимум зусиль, щоб діткам було затишно. Ще далеко братися міським садочкам до цього куточка раю!Я була в шоці! Може можна якось оживити ще декілька класів, щоб наша Альма-Матір ожила. Небайдужі люди, відгукніться! Врятуйте цю чудову будівлю! Ще хочу дати пораду. У нашому селі немає пам'ятного знаку односельчанам, які загинули в роки ВВв. Цього року ми святкуємо 70-річчя Перемоги. 2 роки назад сільський голова мав наміри встановити цей знак... Можна було б прибрати в парку і там встановити Хрест і декілька стелл. Загородити, зробити лавочки на другій стороні, дитячий майданчик. Шановні випускники-бізнесмени! Кожен 5-ий має свою фірму по каменю. Допоможіть!.Вам відгукнеться сторицею. З повагою і великою надією Ірина Петрівна Оникійчук.(Ира Котович) Березень. 2015р.