МОТУЗ НАТАЛІЯ ІВАНІВНА: ХОЧУ, ЩОБ У НАШОМУ СЕЛІ БУЛИ САМОДОСТАНІ, НЕЗАЛЕЖНІ НІ ВІД КОГО ЛЮДИ

Жінка, яка має характер, волю, цілі, вміє працювати на благо людей, села, району. Чоловіки заздрять її рішучості та впевненості, а жінки хотіли би бути схожими на неї.
Розкажіть про початок вашого життєвого шляху, цікаві моменти, які постійно згадуєте?
Я народилася в с. Солониця Лубенського району Полтавської області. Коли була малою, батько постійно говорив мені, що я буду або економістом або головою колгоспу. Хоч батько працював на молокозаводі, потім на міжнародних перевезеннях, але чомусь у нього була асоціація, що я можу виконувати лише таку роботу. Так воно і трапилося, вивчилася на економіста, а потім стала головою колгоспу. Є ще один цікавий момент із мого юного життя, яким я горджуся: мене єдину із студентства від Лубенського району обрали для фотографування до 30-тої річниці Дня Перемоги під прапором Перемоги з Леонідом Іллічем Брежнєвим. У мене на згадку збереглась фотографія з підписом самого Брежнєва, яку отримали всі учасники цього заходу.
Де Ви здобували освіту?
У мене дві вищі освіти, перша – це економіст по бухгалтерському обліку, Українська сільськогосподарська академія, м. Київ, а друга – магістр державного управління, Академія державного управління при Президентові України.
Всі дівчатка з села мріють про життя в великому місті. Чому Ви з села та в село?
У мене також була мрія залишитись в Києві, адже Солониця – приміське селище, але сімейні обставини склались по-іншому. Коли ми залишились без батька – одна мама з двома молодшими сестрами, то я мусила їхати на роботу згідно направлення, так як повинна була отримати допомогу, яку тоді надавали студентам, що складала 4-ри місячних оклади. На той час, а це був 82-ий рік, нікому не вдавалося отримати цю допомогу, а мені вдалося отримати до 1000 карбованців, це були дуже великі гроші. Звичайно, дуже хотіла жити та працювати в моїх рідних Лубнах. Але склалося все по-іншому.
Вас направили саме в село П’ятигори?
Мене направили в Нові Санжари – відоме курортне містечко в Полтавській області в Сільгосптехніку, але ж тоді всі мріяли працювати ближче до Києва. Тож, маючи право вибору, вибрала с. Голодьки Тетіївського району. З Голодьок я звернулась до управління сільського господарства з проханням надати мені роботу в іншому селі або відкріплення. Запропонували місце в колгоспі імені Карла Лібкнехта с. П’ятигори, де потрібен був бухгалтер чи економіст. Коли я приїхала в це село, озирнулася навкруги, то зрозуміла, що це саме краще місце. Ще тоді, суто інтуїтивно я відчула любов до цього краю і вже на сьогоднішній день сміливо стверджую - П’ятигори найкраще місце в Тетіївському районі.
Ви ні разу не пожалкували про те, що зупинились саме тут?
Говорячи відверто, довгий період часу дуже хотіла додому, найбільше сумувала за мамою. Звісно, збудували з чоловіком будинок і вважаю, що дім мій тут, але, як і кожного з нас, все одно тягне до краю де ти народився, де промайнуло твоє дитинство, де жили твої рідні.
Як Ви стали заступником голови райдержадміністарії, чи виникали труднощі, адже це зовсім інша сфера?
В 1997-му році цю посаду мені запропонував Іван Іванович Миколюк. Будучи обачною, не знаючи цієї роботи, дуже довго консультувалася чи варто щось змінювати. Як економіст мала гарну зарплатню на ту пору – 250 карбованців. Був страх втратити цю роботу і не впоратись з іншою. Після розмови з моєю молодшою сестрою погодилась на пропозицію Івана Івановича, пройшла співбесіду в голови Київської ОДА і перейшла на державну службу.
Щодо труднощів, то звісно виникали. Мені дали гуманітарну галузь, довелось все вивчати, але я назавжди запам’ятала фразу Івана Івановича – «Наталя Іванівна, якщо ви не захочете - нічого не зробите, якщо захочете - зробите все, невирішуваних питань не буває». Цей лозунг в моєму житті основний. Це золоті слова, які мене спонукали і спонукають до активних дій. Пропрацювала там 8,5 років і здобула в цей період другу вищу освіту.
Чи допомагає на даний час в роботі той досвід, який Ви отримали на державній службі?
Дуже велике надбання у спілкуванні з людьми – уміти розуміти їх. Сьогодні мені набагато легше вдається зрозуміти кожну людину і, на мою думку, якби не було того підґрунтя державної служби - не було б таких показників в господарстві, які ми маємо на даний час.
Коли Ви очолили це підприємство. Розкажіть про вашу діяльність?
З 2005 року мене обрали головою правління сільськогосподарського кооперативу «П’ятигори». Наше господарство займається рільництвом та тваринництвом. Орендуємо в людей близько 2700 га землі, які знаходяться за межами с. П’ятигори. Засіваємо їх 18-ма видами культур.
Якщо говорити про насіння, яке ми висіваємо, то це тільки еліта та перша репродукція власного виробництва. З 2006 року ми отримали документи насіннєвого господарства, але займаємось цим більше для себе і паралельно для продажу. Дуже багато приділяємо уваги економіці. Ми є самодостатнім підприємством – тільки в цьому році придбали навантажувач, кукурудзяну сівалку, трактор – дорогу імпортну техніку, яка себе окупить. І так щороку: ми купуємо нову техніку, яка ще необхідна в господарстві.
Розкажіть про Ваш напрямок тваринництва?
Найбільше я пишаюсь нашою фермою. Яка жінка не любить грошей? Я не скажу, що це в мене хвороблива любов, але мені подобається, коли вони є. Ферма щоденно приносить свіжі гроші, це власний банк підприємства. Це ті гроші, які не з’їдає інфляція, які ми можемо використати на потреби у вирощуванні тваринницької чи рослинницької продукції.
Коли я прийшла в господарство, якість продукції була дуже низькою, виробництво занедбане, як і у всіх у 90-ті роки, але база залишилась. Дуже цікаві люди працюють на нашій фермі. Наприклад, доярка, яка досконало знає таблицю Мендєлєєва. Вона завжди знала скільки і чого потрібно додати, щоб було якісне молоко по показниках, не було кислотності, був жир і т.п. Сьогодні у нас, слава Богу, молоко високоякісне. Нам навіть пропонують, щоб ми перейшли на дитяче харчування. В принципі, я не хочу цим займатись тому, що відносини з державою не завжди є чесними відносно виробників.
Тваринницька галузь у нас налічує кілька напрямків: велика рогата худоба - близько 1900 голів, свиноферма– 250, конеферма – 65. Коли я прийшла в господарство було 1000 голів дійного стада і за день доїли 1000 л молока, середня вага корови становила 350 кг і надої з неї 2 л молока. Для порівняння сьогодні ми доїмо 12 т молока при кількості 600 гол. дійного стада, приблизно стільки ж продаємо. Зважаючи на те, що якісні показники молока високі – не маємо проблем з випоюванням телят. Як вдалося отримати такі результати? Перш за все, я збільшила людям заробітну платню. Всі навколо стверджували, що це неправильно, що потрібно позбутися кількох корівників і посіяти зернові. Але завдяки наполегливій праці та Божій допомозі ми вийшли на новий рівень - з 2 л.молока за півроку вийшли на 5 л, а зараз до 20 л на корову. Припинилися крадіжки, але з’явились нові проблеми: поламались холодильники, доїльні установки не витримали такого навантаження. В перший рік роботи завалились сім господарчих будинків. Я з впевненістю можу сказати, що на 80% заслуга самих людей в тому, що залишилась тваринницька ферма. Люди розуміли: не буде ферми – не буде села і не буде роботи.
Маємо дві ферми – молодняк і молочна ферма. Буквально за два роки ми наростили виробництво, почали доїти близько 19 л молока на корову. Зараз додали зелені корма, маємо надію що вийдемо на 13 т.
Заробітну плату піднімаємо щорічно. Я маю переконання: якщо люди працюють, то мають отримувати належну плату, особливо в період кризи. За минулий рік середня заробітна плата у нас склала 4300грн. Найбільшу зарплату мають механізатори, потім доярки, телятниці і водії.
І все ж таки всі керівники сільських господарств в один голос стверджують, що тваринництво – це не рентабельно, а Ви зберегли та ще й примножили?
В першу чергу це соціальна тема. Як економіст я розумію, що всі ті земельні ділянки, які ми використовуємо для годівлі тварин, якби, наприклад, засіяли кукурудзою, то мали б більший прибуток з гектара, ніж віддача з тваринництва. Звісно молоко це рентабельно, але є ще цілий шлейф додаткових затрат. Тим не менш щільність поголів’я на 1 га у нас найвища в області, ми неодноразово отримували за це грамоти.
А якщо взяти наступну галузь тваринництва – свиноферму, то ми їх утримуємо для того, щоб людям продавати маленьких поросяток, це чисто соціальна програма.
Скільки у Вас працівників?
140 працюючих, які мають цілорічну зайнятість, на біржу нікого не відправляємо. На сьогодні є такий неоподатковуваний соціальний мінімум до 2 тисяч. В зимові місяці до зарплати ми додаємо ці гроші, щоб люди могли зимою більше отримати зарплатні.
Середній вік працюючого на фермі 38 років, це відносно молодий вік. Всі працюючі – жителі села. Абсолютно в усіх питаннях підтримую наших працівників, допомагаємо у вирішенні матеріальних та побутових проблем. Як приклад: видали безвідсотковий кредит для придбання будинку багатодітній родині оператора машинного доїння. Намагаємось допомагати всім жителям села, допомагаємо всім без винятку соціальним установам, які знаходяться в селі, адже бюджет фінансує їм лише заробітну плату та енергоносії.
Розкажіть про Ваш колектив?
На підприємстві працюють люди, які дуже гарно знають свою роботу, володіють імпортною технікою. Майже вся техніка у нас іноземного виробництва. Сергій Іванович Мотуз є моїм заступником – людина, яка керує всім процесом механізації. На полі всю роботу організовує Олег Станіславович Горай, головний агроном, виконує відповідальну роботу, має стаж більше 9 років на даній посаді. Якщо взяти Мотуз Івана Дмитровича (наш тракторист), то це ціла династія, вся його сім’я працює в господарстві. Його син також тракторист, менший син на різноробочих роботах, його дружина доярка, батько працював механізатором, мама - дояркою. Якщо взяти родину Якимчуків – батько тракторист, син – комбайнер та механізатор в одній особі, відмінно володіє новою технікою. Тракторист Кульов Віктор – це батько 5-ти дітей. Працівники у нас не бояться ніякої роботи, самовіддані. Володимир Бабченко – токар від Бога, Чуєнко Віктор і коваль, і слюсар – забезпечують ремонт нашої техніки. Водії – Філоненко Юрій, Мусієнко Олександр, Іщенко Віктор, Щербатий Віталій. Комірники – Соловей Леонід, Худобенко Іван, Заславський Олександр. Механіки комори – Якимчук Павло, Шурубор Володимир. Старовойтенко Федір, Черпак Олександр – комбайнери, які щорічно займають місця в першій трійці району на обмолоті зернових культур.
Без дуже відповідального відношення до роботи по захисту посівів від хвороб та шкідників трактористів Рудюка Олександра та Романова Івана не було б таких урожаїв.
На фермі трудяться близько ста чоловік із ста сорока працюючих всього.
Великий стаж роботи мають доярки, які неодноразово виборювали призові місця в районі по надою молока: Філоненко Катерина, Яремич Леся, Щербатюк Люба, Гаврилюк Галя; механізатори, від вправності яких по виконанню технологічних процесів залежать показники продуктивності: Назаревич Василь, Гавриленко Сергій, Житнецький Юрій, Старовойтенко Федір, Романов Іван; оператори по доїнню: Рябич Федір, Перкун Артур; слюсарі: Яремич Василь, Тітаренко Олексій. Цей список нескінченний, адже колектив працює злагоджено завдяки організованій роботі головного ветеринарного лікаря Авраменко Сергія Григоровича, головного зоотехніка Овчар Ліди Василівни, інженера Суткового Миколи Костянтиновича.
Підсумок в роботі визначає бухгалтерія господарства, яку очолює головний бухгалтер з 35-річним стажем роботи Гончарова Валентина Дмитрівна.
Сьогодні важко акцентувати увагу на кращих, тому що кращий весь колектив.
В господарстві працює 4 учасники афганської війни, 3 ліквідатори ЧАЕС, 6 учасників АТО.
Ваше ставлення щодо змін у ПДВ?
Слів не вистачає. Адже якщо в минулому році ми заплатили 3 мільйони податку, то сьогодні при всіх тих підняттях заплатимо за 2016 рік близько 9 мільйонів в бюджет. Ми є дійсно одним із бюджетоутворюючих підприємств району. В наступному році я не знаю чи буде все так оптимістично, тому що різниця в 6 мільйонів мала використатися на придбання техніки, реконструкцію господарчих будівель, на підвищення заробітної плати, на соціальні потреби села. Це дійсно ті гроші, які використовувались на те, щоб розвивалось село. Є робота – живе село. Техніка, яку закуповуємо, полегшує працю, на фермі покращуємо умови праці. На соціальні потреби села за 10 років виділено 11 млн. грн.
На мою думку уряд та керівництво країни не хвилює доля села, ми їм взагалі не потрібні. Я це відчуваю. З 2014 року наше підприємство намагаються знищити. Тепер переконана, що і керівництву, і уряду не потрібні люди. Напряму вони цього не кажуть, але своїми діями, наклавши податки на сільськогосподарську діяльність, знищать підприємства. Хоч платять аграрії нові податки уже 4-ий місяць та змін на краще в країні ми не спостерігаємо. Тобто, знову ж таки назріває питання: де розчиняються ці надходження?
Які Ви бачите шляхи виходу з ситуації, яка склалася на даний час в нашій державі?
Шлях виходу єдиний – відновити виробництво, підняти економіку країни. Можливо ви чули, що на наше підприємство 1,5 року йшла рейдерська атака, потім цих хлопців трохи зупинили чи припинили фінансувати. Тобто, комусь дуже не вигідно, щоб такі господарства жили. От і сьогодні в нашій державі комусь не вигідна економіка. На даний час виробництво запустити можливо, потрібно просто дати нашим людям розвернутися. Ми вміємо добре працювати, ми знаємо свою справу досконало, не потрібно блокувати нас податками, перевірками. Я бачу це так: дати людям вільно господарювати, зробити правильну податкову схему навіть не запускаючи кредитування. Банки “нахабно” користуються нашими грошима і при цьому нічого нам за це не сплачують. Звісно, іншого виходу немає, не буду ж я зберігати гроші в кишені. Тому вихід єдиний – запустити виробництво, не допускати до влади всіх тих, хто прагне винищення нашого українського народу. При владі залишити українців і нехай вони керують і працюють на благо свого народу.
Поділіться досвідом: як жінка може досягнути таких успіхів, які маєте на сьогоднішній день Ви?
Ми просто працюємо, маємо міцний колектив, у наc є взаєморозуміння. Спеціалісти високого класу. Працюємо злагоджено, всі знають свою роботу і якісно її виконують. Доярки мають п’ятий день тижня вихідний, всі мають вихідні, відпустки. Трудовий день починаємо з 8-ої години, ночують всі вдома, я не прихильник нічних змін.
Позаочі про вас говорять «залізна леді», з чим це пов’язано і чи ви погоджуєтесь з цією думкою?
Я б не сказала, що я з металу, просто вимоглива до себе в першу чергу і, відповідно, вимагаю, щоб робилось все як потрібно. Я люблю дисципліну, без цього в жодній сфері діяльності не буде порядку і процвітання. І люблю людей.
В кого з рідних Ви вдалися характером?
Прапрадід був батюшкою в Лубнах і володів майже третиною земель в околиці Лубен. Можливо, від нього у мене такий характер, а можливо, - змусило життя, коли склалися певні обставини. Я старша із трьох сестер в сім’ї і поводила себе відповідно.
Розкажіть про свою родину?
Мій чоловік працює моїм заступником. Маю доньку, яка живе і працює в Києві, на даний час навчається в аспірантурі в Академії управління при Президентові України, хорошого зятя Володимира. Оце вся наша родина - невеличка, але дружна і міцна.
Можливо у вас є хобі, чим Ви любите займатися у вільний час?
Вільного часу у мене обмаль, але я дуже люблю читати. Читаю не все підряд: люблю історію, книги життєдайні, в яких набираєшся мудрості. Інколи читаю легку літературу – романи.
Чим найбільше пишаєтесь у своєму житті?
Найбільша цінність у житті кожної людини – це її родина. Я не є виключенням із правил, пишаюся своїми рідними людьми – чоловіком і донькою, сестрами, племінниками.
Чи є ще цілі, які не реалізовані?
Їх ще дуже багато, але основна з них – щоб збільшувалася наша родина. Хочу, щоб у нашому селі були самодостатні, незалежні ні від кого люди. Щоб ніхто не намагався ними скористатися у власних цілях. Щоб люди посміхалися, були здорові, щоб був мир.
Найближчі плани на майбутнє?
Те, що можна спланувати на сьогоднішній день, то це працювати. Є задуми щодо розширення переробної галузі, але наскільки це нам вдасться – час покаже.