Єдина

Чарівна, єдина
Моя Україна!
В квітах, мов косичка,
Пишна молодичка!
Україна, україночка,
Мальовнича, мов картиночка.
В білій вишитій сорочці
Посміхається до сонця.
Нерви
Життя, немов собака скиглить,
Що притулилась до ноги.
І бьє негода внаше тімья,
Горлянку душать вороги.
Ніхто не знає їх законів,
Народ на причіпки присів.
Мов на пожежу дзвонять дзвони,
І поговір в душі засів.
Безсилі нерви і порожні,
Щепилися в єдиний круг,
Буде біда, пани вельможні,
Якщо урветься той ланцюг!
Куточок Карпатів
Не довго засидівся вдома,
Знов дорога, давно вже знайома.
Я хотів би податись до гаю,
Та дитинства мого там немає.
Зелений мій гаю, куточок розмаю,
Куточок Карпатів, як райська пташина.
Мій краю гуцульський, тебе покидаю,
Та серцем з тобою, я твоя дитина!
Повітря теплом огортає на дворі.
Здіймає із серця незримі тривоги...
Здається мій сум десь далеко у зворі
Його не візьму я з собою в дорогу...
Я тут не набувся, я тут не нажився,
І знову Сибір в холоднечу покличе.
Він навіть в відпустці щодня мені
снився...
І знов його вітер повіє в обличчя...
На Вкраїну в гості
Яне той, що колись,
Що пастушив корів...
Постарів.
У своєму селі свою долю зустрів,
Як хотів.
По бехкрайньому світу
До Сибіру весло
Занесло.
Та в зелені Карпати
До рідного краю
Вертаю,
Де лишились
Дитинства сліди
Босоногі,
Повертаюсь додому,
До рідної хати
З дороги.
На Вкраїну у гості,
Де під гонтами хата
Не багата.
Все близьке і рідне.
Дочці з сином розкажу,
Покажу,
Де родилася мати,
Де їх прадіди жили
Могили...
Про себе
Чи в рідних Карпатах було мені тісно?
Спитають мене: " Чом помчав у Сибір?"
Поїхав в далеке засніжене місто,
Зостався там жити, живу до сих пір.
Скажу: не погано було мені жити,
Сімья, ніби вулик бжолиний, гуділа.
Було всього вдосталь: і їсти, і пити,
Як кажуть, досерця було і до тіла...
Поїхав в чужину від рідної хати,
Я був молодим і був необачним...
Морози мене не могли залякати -
З душею відкритою, серцем гарячим.
Мені тих турбот здавалось замало.
В малюванні пробував свої сили,
Потім в геодезіїї, трохи, за фахом.
Із снігу казкові скульптури робили...
І все це завзято, і все одним махом.
На лісоповал занесла мене доля,
Не раз леденів на морозах жорстоких,
Життя у тайзі - не прогулянка в полі.
Отак промайнули буремнії роки.
Життя гартувалось у вирі щоденнім,
Багато я бачив, багато трудився,
І руки у кузні зробилися темні,
Ковальському ділу в Сургуті учився.
Тепер пишу вірші, чи вдалі - не знаю.
Яких я не маю, спитайте, професій.
Я все щось знаходжу і щось відкриваю:
Українські села, " російськії вєсі".